Ну що ж! Читачу, м╕й правдивий, приречений читачу, ти зовс╕м самотн╕й, - а де ж тод╕ решта? Решта - це просто людство. Треба здолати людство сво╓ю силою й шляхетн╕стю душ╕, - отже, зневагою...

[...]

Що таке добро? Все що помножу╓ в людин╕ чуття сили, жадання влади ╕, зрештою, саму силу.

Що таке зло? Все, що походить в╕д слабост╕.

Що таке щастя? Коли в╕дчува╓ш, як зроста╓ сила, отже дола╓ться оп╕р.

Потр╕бна не вдоволен╕сть, а б╕льша могутн╕сть, не просто мир, а в╕йна; не чеснота, а д╕я (чеснота ренесансно╖ доби, virtu, безморальна чеснота).

Недолуг╕ ╕ безпорадн╕ мусять загинути - це перший принцип нашо╖ любов╕ до людини. ╤ в цьому ╖м треба допомогти.

Що шк╕длив╕ше за будь-яке нечестя? Сп╕вчуття справ╕ вс╕х недолугих ╕ безпорадних - християнству...

Я не збираюся говорити про те, чого в доконечн╕й посл╕довност╕ мусить позбуватися людство (адже повинна зостатися людина), а т╕льки з'ясую, яку саме людину сл╕д плекати, який людський тип ма╓ найвищу варт╕сть, найг╕дн╕ший життя ╕ майбутнього.

Цей найварт╕сн╕ший тип об'являвся вже досить часто, - але як щасливий припадок, як виняток: бажаним в╕н не був н╕коли. Радше його просто боялися, дос╕ в╕н був майже страх╕ттям, - ╕, в╕дчуваючи переляк, бажали, вирощували й урешт╕ отримали ц╕лком протилежний тип: св╕йську тварину, стадну ╕стоту, хворого зв╕ра на ймення людина - християнина.

[...]

Християнство аж н╕як не сл╕д оздоблювати ╕ прикрашати: воно стало смертельним ворогом ц╕й вищ╕й людин╕, засудило вс╕ ╖╖ пров╕дн╕ ╕нстинкти ╕ вид╕лило з них зло ╕ злих; сильна людина - це зразок нег╕дника, "прокляте пор╕ддя". Християнство стало на б╕к ус╕х недолугих, ницих ╕ безпорадних, створило ╕деал, який суперечив потужним ╕нстинктам виживання, загидило нав╕ть розум духовно сильн╕ших натур, оголосивши гр╕ховними ╕ облудними найвищ╕ духовн╕ вартост╕ й прозвавши ╖х спокусами.

[...]

Християнство називають рел╕г╕╓ю сп╕вчуття. Сп╕вчуття ╓ протилежн╕стю палких поривань, як╕ посилюють житт╓ве завзяття: воно пригн╕чу╓. Коли ╓ сп╕вчуття, втрача╓ться сила. Сп╕вчуття ще дужче виснажу╓ силу, вже п╕д╕рвану житт╓вими стражданнями. [...] Придивившись до школи, яко╖ завда╓ сп╕вчуття, ╕ до втрат, яких зазна╓ людина, ми ще виразн╕ше побачимо його ворожий життю характер. Сп╕вчуття ц╕лком перекреслю╓ закон розвитку, - отже, закон добору. Воно п╕дтриму╓ те, що вже хилиться до загибел╕, боронить приречених ╕ неспроможних ╕ завдяки надм╕ру безпорадних ╕ безталанних, яким дозволя╓ жити, саме життя робить похмурим ╕ непевним.

[...]

Християнське розум╕ння бога, - бог як покровитель недужих, як павук, як дух, - одне з найогидн╕ших уявлень про бога, як╕ будь-коли створили на земл╕; воно, мабуть, ╓ нав╕ть найнижчою точкою висх╕дно╖ л╕н╕╖ розвитку р╕зних уявлень про бога. Бог виродився ╕ зам╕сть пояснювати й незм╕нно потверджувати життя, почав його заперечувати! Слово "бог" оголошу╓ в╕йну життю, природ╕ ╕ потягу до життя!

[...]

[...] Найб╕льший отруйний зас╕в християнства - це гасло "загально╖ р╕вноправност╕": християнство знищило вс╕ляк╕ бар'╓ри ╕ повагу м╕ж людьми, - отже, розбуркавши найниц╕ш╕ ╕нстинкти, проголосило в╕йну на смерть ╕ життя всякому зростанню ╕ розвитку культури; з╕ ressentiment простолюду воно викувало найстрашн╕шу зброю проти нас, проти всього шляхетного, великодушного ╕ рад╕сного, проти нашого щастя на земл╕...

[...]

Не давайте одурити себе: люди визначного духу завжди скептики. Заратустра - скептик. Свобода ╕ сила могутнього й надмогутнього духу проступа╓ в скепсис╕. Люди, що мають переконання, аж н╕як не можуть визначати варт╕сть, - отже, на них ╕ зважати не треба. Адже переконання - в'язниця. Хто не дивиться навсеб╕ч, той н╕чого не бачить п╕д ногами: аби могти судити про варт╕сть чи безварт╕сн╕сть, треба струсити соб╕ п╕д ноги сотн╕ переконань, - лишити ╖х позаду [...] Дух, що прагне велич╕ або т╕льки шука╓ для цього способу, доконечне робиться скептиком. Мати свободу в╕д ус╕ляких переконань притамане сильним ╕ неупередженим... Надм╕рн╕ пристраст╕, основа й сила ╖хнього буття, як╕ ще ясн╕ш╕ ╕ деспотичн╕ш╕, н╕ж вони сам╕, впрягають до роботи ввесь ╖хн╕й розум, а ╖х самих сповнюють нерозважност╕, надають ╖м см╕ливост╕ вдаватися нав╕ть до нечесних засоб╕в, а за певних обставин дарують ╕ще й переконання. Переконання - це зас╕б: людина чимало досяга╓ саме завдяки переконанням. Надм╕рн╕ пристраст╕ вживають ╕ споживають переконання, проте ╖м не коряться, - адже почувають себе панами. ╤ навпаки: необх╕дн╕сть мати в╕ру, спиратися на безумовн╕ "так" ╕ "н╕", сво╓р╕дний - даруйте мен╕ на слов╕ - карлейл╕зм - це потреба слабких. Той, хто в╕рить, "в╕рн╕" будь-якого гатунку доконечне стають несамост╕йними, ╕ вони вже не можуть бути метою для себе, взагал╕ не можуть висувати будь-як╕ ц╕л╕. "В╕рний" соб╕ вже не належить, в╕н може бути лише засобом, його мають використати, йому потр╕бно, щоб його використали. Найдужче в╕н шану╓ мораль знеособлення, до не╖ його схиля╓ все: власний розум, ╕ досв╕д, ╕ пиха. Будь-яка в╕ра - це лише прояв знеособлення ╕ самов╕дчуження [...]

[...]

[...] В перес╕чних ╕ щастя перес╕чне: це вправн╕сть у чомусь одному, спец╕ал╕зац╕я природного ╕нстинкту. ╤ людям могутнього духу аж н╕як не личить вбачати у перес╕чност╕ якийсь док╕р соб╕. Адже саме вона ╓ першою необх╕дною умовою утворення винятк╕в, нею зумовлю╓ться висока культура. ╤ коли винятков╕ люди саме до перес╕чних ставляться дел╕катн╕ше, н╕ж до себе ╕ сво╓╖ р╕вн╕, то це не просто щира люб'язн╕сть, це ╖хн╕й обов'язок [...] Кого я найдужче ненавиджу з-пом╕ж усього сучасного бидла? Соц╕ал╕стичну потолоч, апостол╕в черн╕, як╕ заганяють у могилу ╕нстинкти й ут╕хи роб╕тництва, його сумирне буття ╕ вдоволен╕сть, - вони його роблять заздр╕сним, навчають помсти [...] Несправедлив╕сть поляга╓ не в нер╕вност╕ прав, а в заз╕ханнях на "р╕вноправн╕сть" [...] Що таке лихо? Але я вже казав: усе що породжене недолуг╕стю, заздр╕стю, помстою. Анарх╕ст ╕ християнин - одного кореня [...]

[...]

Християнство занапастило нам здобутки антично╖ культури, а згодом занапастило й здобутки культури ╕сламсько╖. Розтоптали (вже й не кажу якими ногами) дивовижний ╕, по сут╕, близький нам ╕спано-мавританський культурний св╕т, що, як ╕ Рим, ╕ Грец╕я, розвивав почуття ╕ виховував смак [...] Нав╕що? Бо ж в╕н зародився завдяки шляхетним, чолов╕чим ╕нстинктам, потверджував життя, та ще й укуп╕ з ус╕╓ю небаченою ╕ вишуканою мавританською пишнотою!.. Хрестоносц╕ згодом звоювали те, перед чим годилось би простертись у порос╕: культуру, проти яко╖ нав╕ть наше дев'ятнадцяте стор╕ччя вида╓ться вкрай вбогим ╕ "зап╕зн╕лим". Щоправда, ╖м корт╕ло мати здобич: адже Сх╕д був багатий [...] Але в╕дкиньмо упереджен╕сть! Хрестов╕ походи - це просте найогидн╕ше п╕ратство!

[...]

Я вже п╕д╕йшов до к╕нця ╕ проголошую св╕й вирок. Я засуджую християнство, я п╕дношу проти християнсько╖ церкви найстрашн╕ше з ус╕х обвинувачень, як╕ будь-коли лунали на земл╕. Я вважаю його найогидн╕шим розбещенням, яке лише можна уявити, ╕ прим╕чаю в ньому потяг якомога розбещувати й дал╕. Християнська церква занапащу╓ все, чого торкнеться: знец╕ню╓ будь-яку варт╕сть, перетворю╓ правду в брехню, справедлив╕сть - у душевну ниц╕сть. [...] Гасло "р╕вност╕ душ перед богом" - цей прив╕д для rancunes ус╕х ницих людц╕в, ця брехня, що, розлет╕вшись, немов вибух╕вка, врешт╕ породила революц╕ю, сучасн╕ ╕де╖ й п╕дготувала пад╕ння всього громадського порядку, - була християнським динам╕том [...]

За виданням: Н╕цше Ф. Так казав Заратустра. Жадання влади.
К.: Основи-Дн╕про, 1993.-415с. Уривки - с.330-413