[....]

Л╕тература - завше ╓ проекц╕╓ю всього комплексу нац╕онального чи державного буття - на площу духовну. Причому завше в значно синтезован╕ш╕й форм╕ ╕ значно опереджаючи теми буття в час╕.

Зв╕дс╕ль - проречественн╕сть л╕тератури яко мистецтва.

Геро╖чний пер╕од рос╕йсько╖ л╕тератури ск╕нчився, власне кажучи, на Чехов╕. З цим ця, нехай штучна, нехай навмисна ╕ механ╕чно складена, але все ж потужна ╕ широка р╕ка пропадала в чеховських стосунках, у безпл╕дних болотах рос╕йсько╕нтел╕гентського нид╕ння.

Це був один ╕з найб╕льших ╓вропейц╕в, що ╕рон╕чним зором нещадно протявши рос╕йське життя, - гогол╕вським г╕рким см╕хом посм╕явся вдруге ╕, виставивши його на загальне глузування, - прокляв. Можливо нав╕ть ╕з собою. Зв╕дт╕ля особиста трагед╕я Чехова: в╕н знав ╕ не м╕г.

В╕н знав усю брехню, всю н╕сен╕тницю, все безглуздя ╕снування Рос╕╖ - механ╕чно╖ сум╕ш╕ племен ╕ народ╕в за в'язничними мурами ╕мпер╕╖, але, бувши сам, сказати б, "общероссом" ╕ на останн╕й глибин╕ сво╖й - тим же рос╕йським ╕нтел╕╠ентом, в╕н не м╕г голосно про це сказати 2.

П╕слячеховський пер╕од рос╕йсько╖ л╕тератури - що носив широкооб'╓днуюючу назву символ╕зму, а в╕дтак - в останн╕ часи (перед в╕йною ╕ в часи в╕йни) - футуризму, був менше всього рос╕йським пер╕одом, а письменники й твори дуже мало сп╕льного мали з "русской" л╕тературою.

[....]

В символ╕зм╕ й почалася г╕пертроф╕я, почався склерозний процес, хоч цей пер╕од, у той же час, - один ╕з найб╕льше блискучих ╕ ц╕кавих пер╕од╕в рос╕йсько╖ л╕тератури.

Не маючи жодних п╕дстав для будь-яко╖ ор╠ан╕чно╖ культури, не маючи традиц╕й, широкого сусп╕льного фундаменту, елементарного громадського життя, рос╕йськ╕ ╕нтел╕╠енти, сягаючи особисто часто незвичайно╖ ╕ нечувано╖ на Заход╕ ╕ндив╕дуально╖ культурно╖ досконалост╕, перейняли зах╕дн╕ впливи так, як звичайно перейма╓ ╖х дикун, ╕, перен╕сши на рос╕йський ╠рунт формальн╕ досягнення Заходу, змогли утворити в Рос╕╖ зовн╕шньо надзвичайно ц╕каву орх╕дейну л╕тературу, доводячи ╖╖ безкор╕нну витончен╕сть просто до неймов╕рно╖ раф╕нованост╕. Досить пригадати, наприклад, таку постать, як Вячеслав ╤ванов 4, що показав у сво╖х в╕ршах просто вражаюч╕ формальн╕ досягнення, пишучи м╕ж ╕ншим, трьома мовами з однаковою досконал╕стю: рос╕йською, н╕мецькою та латинською.

Натурально, що Зах╕д не м╕г би соб╕ дозволити на розк╕ш мати такого письменника. Лише на к╕стках ╕ кров╕ нац╕онального поневолення московська нац╕я - через рос╕йську ╕нтел╕╠енц╕ю - могла викохувати так╕ кв╕ти, як╕ описав О.М╕рбо в сво╓му роман╕ "Le jardin de supplices" ("Сад катувань").

Тому-то вза╓мна од╕рван╕сть, яка так характеризу╓ ╕нтел╕╠енц╕ю ╕ народи рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ - в пер╕од 20-30 рок╕в перед в╕йною - д╕йшла до останн╕х, може, сво╖х меж. ╤, д╕йсно, десь у Петербурз╕ та Москв╕ ставили Блок╕вський "балаганчик", в╕дбувалися диспути над тим, чи правильно поступив той божев╕льний, що розр╕зав картину Р╓п╕на - "Замордування Грозним свого сина", В.Брюсов писав свою середньов╕чну пов╕сть "Огненный ангел", смакувалося В╕л╓ де Л╕ль Адана й Барбе д'Орев╕ль╖, Михайло Кузьм╕н писав витончено-хор╕ "Александровские песни", в Рел╕╠╕йно-Ф╕лософськ╕м товариств╕ Мережковський, Розанов, Шпет та ╕нш╕ сперечалися до ранку про богоборство й богошукання, а там... "во глуб╕н╓ Рос╕╖" ... душили укра╖нц╕в, поляк╕в, грузин╕в, в╕рмен╕в, там топили л╕кар╕в, що при╖здили на еп╕дем╕╖, там бабус╕ замовляли вс╕ хвороби, там свист╕ла нагайка ╕ в пол╕ц╕йних "участках" вибивали зуби... 5

Та що "там", коли тут же, в Петербурз╕, нап╕вп'яний хитрий сиб╕рський мужик коверзував придворною "аристократ╕╓ю", як хот╕ла його л╕ва нога ╕ дурив останнього царя з д╕йсно мужицькою рос╕йською безпосередн╕стю.

Словом, робилося все те, що мус╕ло робиться в ц╕лком штучн╕й держав╕ механ╕чно стиснутих народ╕в (╕ народ╕в часто з неабиякими культурами!), над якими панувала московська нац╕я, що засво╖ла соб╕ в╕д татар завойовницьке хижацтво, ненаситн╕сть визиску та кат╕вське ум╕ння поглинать укра╖нськ╕, польськ╕, б╕лоруськ╕ та ╕нших народ╕в культурн╕ надбання, в ╕м'я "кол╓кт╕внаво рила", п╕др╕зуючи ╖х п╕д р╕вень "русской культури" ╕ "в╓л╕кой русской л╕т╓ратури".

Згодом прийшли д╕йсн╕ предтеч╕ большев╕зму ╕ рос╕йська л╕тература, отру╓на французьким, переважно, символ╕змом ущерть, заговорила "заумною" мовою:

Дир, бул, щил
Убещур,
Сорча, хорча,
Маленток╕яй,
Е, дзю, цю
Спрум.
(А.Кручених)

╤ почалася до пу╠ачовщини пол╕тично╖, специф╕чна московська л╕тературна пу╠ачовщина: московський ор╠ан╕зм не витримав зах╕дно╓вропейських отрут ╕ зареа╠ував. [...]

Ось, схематично, шлях рос╕йсько╖ л╕тератури: через л╕берально-кадетсько-меншовицький символ╕зм до казьонно-сов╓тського футуризму, з прапором якого вона переможно ув╕йшла в комун╕стичну д╕йсн╕сть ╕ влилась нав╕ть у керуючий державний апарат сов╓тського уряду.

[....]

Коли придивимось до фундаменту рос╕йсько╖ л╕тератури, то побачимо там не так Пушк╕на, хоч це власне в╕н утворив те ╕мперсько-рос╕йське есперанто, що носить назву "русского язика", ╕ хоч в╕н, власне, й доконав у сфер╕ культури того подвигу, що в сфер╕ державного буд╕вництва доконав Петро I.

Фундамент "велико╖ русско╖ л╕тератури" це, перш за все, - Гоголь з╕ вс╕ма тра╠╕чними цього факту насл╕дками його творчост╕. ╤ в цьому розпад╕ та розклад╕ рос╕йсько╖ л╕тератури, св╕дками яких ми ╓ нин╕, ╕ зд╕йсню╓ться якраз сво╓р╕дна помста укра╖нського нац╕онального духу, що через Гоголя руйну╓ й нищить буд╕влю ╕мперсько-рос╕йсько╖ культури.

Штучне - довго не живе. Проти природи н╕чого не вд╕╓ш. Ран╕ше чи п╕зн╕ше вона помститься. Так сталося з "русскою" л╕тературою, так буде з "русскою" культурою. Вони не виросли ор╠ан╕чно з т╕ла ╓дино╖ (або духовно найсильн╕шо╖ на сход╕ ╢вропи) нац╕╖, а просто в московськ╕й форм╕ та на гнилих московських др╕жджах було зам╕шане пшеничне борошно. Печиво вийшло гостре, зовн╕шньо привабливе, смаком - нездорове ╕ непожиточне. Воно отруювало державний ор╠ан╕зм, тру╖ло нац╕╖ рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, тру╖ло, нарешт╕, Зах╕дну ╢вропу. Большевизм - це також насл╕док харчування такою стравою.

Рос╕я - гомункулус у "планетарних" розм╕рах, а за утворення гомункулус╕в природа завжди кара╓.

... Консервативно-бунтарський ╕ анах╕стично-самодержавний народ завоював укра╖нську республ╕ку XVIII ст. - що мала вс╕ риси типово ╓вропейсько╖ кра╖ни з типово-зах╕дною досить високою культурою. ╤ ось державно-московська форма почина╓ набухати укра╖нським культурним зм╕стом. Так ╕де в╕д Теофана Прокоповича через Сковороду, Бортнянського, Левицького, Щепкина, Лобачевського аж до Гоголя...

Могло б статися, що цей укра╖нський зм╕ст, програвши п╕д Полтавою - пол╕тично ╕ м╕л╕тарно, м╕г би виграти культурно, а в╕дтак ╕ пол╕тично, ╕ тод╕ рос╕йська ╕мпер╕я була б власне укра╖нською ╕мпер╕╓ю з дом╕нуванням укра╖нського нац╕онального духу.

Елл╕нський характер укра╖нсько╖ душ╕ переважив над слабкими варягоримськими елементами ╖╖, нац╕я укра╖нська не спромоглася на в╕дпов╕дне державницьке напруження ╕ безсило п╕ддалася псевдоримському ╕ псевдомужеському началу московського державництва.

╤ Гоголь - яскраве вт╕лення цього процесу. В╕д державно-нац╕онального у нього залиша╓ться хуторянський романтизм, натом╕сть усе духовне багатство укра╖нсько╖ душ╕ в╕н скал╕чу╓ ╕ в скал╕чен╕м вигляд╕ просову╓ його в закуток заскорузло-темно╖ московсько╖ душ╕. Гоголь - перший "св╕домий малорос" ╕, можна сказати, батько малоросизму. Але Гоголь, усе ж, був занадто чужор╕дне московськ╕й пол╕тично дом╕нуюч╕й нац╕╖ - т╕ло, щоб його "укра╖нська суть" не дратувала москаля (розум╕╓ться, д╕йсного москаля, а не р╕зних общерос╕в, що ╕нод╕ ц╕лком щиро вважали Гоголя "сво╖м").

╤ знову пригадуються, може, занадто щир╕ слова щирого москаля - Розанова про те, що Гоголь "прийшов чужий" - ╕ "забруднив", "зганьбив" рос╕йське життя, дав на нього злобну карикатуру. "З труни шамкотить його старечий голос - я може й зовс╕м не ╕снував, я лише уявився... У, згинь, пропади, вовкулако проклятий!" ("Опавшие листья" - В.Розанов). Як бачимо, ц╕ слова ╓ далеко чесн╕ш╕ за штучний дерев'яно-казьонний пафос: "наш русск╕й Гоголь".

Розанов добре знав, якою отрутою ╓ укра╖нець Гоголь, як╕ насл╕дки дали ц╕ одверт╕, н╕чим не замаскован╕ жорсток╕ сатири на ╕мперське життя. ╢вропе╓ць Гоголь, вн╕сши з собою сатиричн╕сть, скепсис, перш╕ вигадки про "особливе призначення Рос╕╖" (страшенно типове для зрусиф╕кованого чужинця), патоло╠╕чну м╕стику, жорстоку любов до "н╓счастн╓ньк╕х" ╕ т.╕н., ставши фундаментом "велико╖ русско╖ л╕тератури", вклав у цей фундамент значну к╕льк╕сть динам╕ту.

Це в╕д Гоголя йде ╕ пур╕шкевич╕всько-леонть╓вський царизм ╕ чаада╓вськоесер╕вське "пораженч╓ство". В╕д Гоголя специф╕чний рос╕йський "соц╕ал╕зм" ╕ любов до закордонного "прекраснаво дальока", в╕д Гоголя "тройка", блок╕вськ╕ "снега", "н╓знакомка" - аж до "в б╓лом в╓нч╕к╓ ╕з роз вп╓р╓д╕ ╤сус Хр╕стос" ╕ "м╕рового пожара".

Можливо, що внук под╕льського священика, вихованця кам'янець-под╕льсько╖ бурси, другий, значно б╕льш малорос╕йський малорос - Досто╓вський, виголошуючи на юв╕ле╖ Пушк╕на свою знамениту промову, що "вс╕ ми вийшли з гогол╕всько╖ "Шинел╕", - знав ╕ здавав соб╕ справу з ру╖нницького впливу Гоголя на потомн╕ часи: адже ж цей малорос написав не лише "Ун╕жонних ╕ аскарбльонних", але й пророчий апокал╕псис рос╕йський - "Б╓си" (м╕ж ╕ншим, заборонений сучасною сов╓тською владою, найб╕льш нац╕онально московською з будь-яких влад рос╕йських).

Сучасну рос╕йську прозу, як ╕ сучасну рос╕йську поез╕ю, - формально руйнують ╕ розкладають, кр╕м внутр╕шн╕х гогол╕вських м╕кроб╕в, ще чисто й зовн╕шн╕ причини: малорос╕йсько-есперантська граматика "русскава язика" - для прози ╕ - канон╕зована пушк╕нська - для поез╕╖.

Граматика Гоголя, як тепер п╕сля праць рос╕йських "опояс╕вц╕в" можна вважати науково доведеним, - ╓ укра╖нська, бо ж, безперечно, Гоголь "думав" р╕дною мовою ╕ писав, перекладаючи 8.

Ця граматика ╕снувала безкарно аж до Андр╕я Б╓лого. В╕н перший св╕домо п╕дхопив ╖╖, ╕ в╕д його пов╕ст╕ "Ср╕бний голуб" й почина╓ться в рос╕йськ╕й л╕тератур╕ доба "стил╕зац╕╖". Сучасна рос╕йська проза - це ц╕лковита стил╕зац╕я. Останн╕й не те що белетрист рос╕йський, а нав╕ть нап╕вграмотний с╕лькор чи робкор, справд╕, -

слов╓чка в простот╓ н╓ скажет -
всьо с ужимкой.

[....]

Ск╕нчилася рос╕йська ╕мпер╕я - к╕нчиться ╕мперське есперанто - "в╓л╕каво русскаво язика".

"Бл╕стат╓льний" - петербурзький пер╕од рос╕йсько╖ л╕тератури - зак╕нчу╓ться. Назавжди ╕ без вороття. Може бути лише мова про л╕тературу московську, або н╕яку.

╤ натяки на такий пер╕од видн╕. Зупинимось на к╕лькох видатн╕ших ╕ характеристичн╕ших постатях сучасно╖, вже московсько╖ л╕тератури.

Дуже яскраво символ╕зу╓ сво╓ю творч╕стю той тупик, перед яким опинилася сучасна рос╕йська поез╕я, один ╕з найзд╕бн╕ших московських поет╕в - Пастернак (теж зворушливо московське пр╕звище!). Весь св╕й неабиякий хист в╕н витратив на бабрання в класиках (переважно - Пушк╕н╕), на розкладання ╖х на складов╕ частини, ╕ з╕бравши величезну колекц╕ю поетичного матер╕алу, в╕н ц╕лком тверезо ╕ розважно, чисто механ╕чними засобами зм╕шу╓ ц╕ елементи розкладу ╕ ╠рупу╓ ╖х у сво╖ в╕рш╕.

Пастернак ╕з колосальною майстерн╕стю уда╓ з себе "натхненного", але н╕як╕ словесн╕ кунштики не можуть прикрити його жахливо╖ тверезост╕. ╤ це справля╓ тяжке, просто "кощунственне" якесь враження: не можна думати про пол╕тичну економ╕ю ╕ правити л╕тур╠╕ю. [...]

Тому-то, поруч ╕з Пастернаком (╕ ц╕лою низкою московських ╕ пров╕нц╕альних пастернак╕ст╕в) так вражала динам╕чна, напнута, напружена, повна руху постать чистого москаля - С.╢сен╕на, безперечно, св╕жого паростка революц╕╓ю зв╕льнено╖ московсько╖ стих╕╖. Це був справжн╕й нац╕ональний поет - поет "Москов╕╖".

Але, як уже вказувалося, процес московського самовизволення, здавлюваний пол╕тикою сучасного сов╓тського уряду, - затамувався. Пробуджена селянська стих╕я, яка породила ╢сен╕на, мус╕ла знову улягти "пролетарському" м╕сту. ╢сен╕н спочатку "запив", пот╕м кинувся в хул╕╠анство ("Ст╕х╕ хул╕╠ана") ╕ пише тепер ос╕нн╕, журлив╕ й ц╕лком "класичн╕" в╕рш╕ (трохи нав╕ть в╕д Пушк╕на), хоч ╕з певним присмаком дивного декадансу.

Вельми ц╕кавою постаттю ╓ також поетка Марина Цв╓та╓ва, дуже пряне по╓днання французько╖ вираф╕нованост╕ з "ядрьоним" charme'ом Москви, Москви старо╖, "смутного времени", розгула "царевих кабаков", Лжедмитр╕╖в ╕ таке ╕нше. Ця друга половина ╖╖ душ╕ допомогла ╖й перебути в Москв╕ всю революц╕ю ╕ лише року 1923 вона, не витримавши - ем╕╠рувала.

[....]

Браку╓ Цв╓та╓в╕й вольово╖ скупченост╕, ╕ в цьому - ╖╖ ж╕ноча тра╠ед╕я. Вона полюбила стих╕ю московсько╖ мови (власне, старомосковсько╖) ╕ - в╕ддалася ц╕й стих╕╖ безвладно, по-ж╕ночому до к╕нця, загубивши волю й нав╕ть артистичну розважлив╕сть. ╥╖ остання книжка "Молод╓ц" - це русалчине плюскання на п╕нистих хвилях мовно╖ стих╕╖, безпредметна гра словесною водою. В ц╕й книжц╕ артистизму ╕ мистецтва майже нема╓. ╤ це дуже сумно. Цв╓та╓ва - остання божев╕льна спроба прорватися з гнилого т╕ла колишньо╖ рос╕йсько╖ л╕тератури в Московщину. Спроба - вискочити. Але слова ╖╖ як╕сь з╠валтован╕, косноязичне натхнення - кам'яний тягар ╕ вона даремно силку╓ться на подвиг: опанувати московську стих╕ю не в ╖╖ ж╕ночих силах. ╤ Цв╓та╓ва залиша╓ться теж одним з еп╕зод╕в спазматичного зак╕нчення "велико╖ русско╖ л╕тератури", одним з момент╕в ╖╖ а╠он╕╖.

[....]

В юв╕лейний день Пушк╕на рос╕йська ем╕╠рац╕я нещодавно святкувала так званий "Д╓нь русской культури" ╕ в цей день рос╕йський проф. А.К╕зеветтер (у Праз╕) виголосив у сво╖й промов╕ надзвичайно характеристичний приклад словесно╖ автосу╠ест╕╖:

"Можно было бы опасаться за русскую (? - рос╕йську) культуру, если бы она была оранжерейным цветком (!), но мы (?) знаем (?), что русская культура почерпнула свою мощь в непрерывной борьбе (загарбницьк╕ в╕йни? - ╢.М.), что она закалила себя".

Коли в╕дкинути безапеляц╕йний святочно-патетичний тон ц╕╓╖ тиради, то мусимо в╕ддати ц╕лковиту рац╕ю панов╕ професоров╕ щодо його та╓мних побоювань за "русскую" культуру. Вона д╕йсно не "оранжерейна кв╕тка", вся ╖╖ "мощь" почерпнута з╕ злод╕йсько-хижацьких завоювань московського ╕мпер╕ал╕зму.

На зак╕нчення варто процитувати уступи з передсмертно╖ книжки згадуваного вище В.Розанова. ╤ хай його передсмертно-щир╕ рядки щирого москаля скажуть красномовн╕ше, ан╕ж сотн╕ бучних промов здем╕с╕онованих уламк╕в колишньо╖ ╕мперсько╖ Рос╕╖:

"Мы в сущности играли в литературу: "так хорошо написал". И все было в том, что "хорошо написал", а что "написал", - до этого никому дела не было. По содержанию литература русская есть такая мерзость, такая мерзость безстыдства и наглости, как ни единая литература... Литература только занималась тем, "как они любили" и "о чем они разговаривали".
Прогнившее насквозь царство и вонючая революция. Овладели же, к несчастью и пагубе, 1/6 частью суши и, овладев, в сущности, испортили 1/6 часть суши! Планета не вытерпела и перевернула все.

... На востоке ободрали и споили бурят, черемисов, киргиз-кайсаков, ободрали Армению и Грузию, запретив даже слушать свою православную обедню по-грузински. О-о-о... сам слушал в Тифлисе. В Европе явились Герцен и Бакунин и "внесли социализм", которого "вот именно не хватало в Европе". Между Европой и Азии мы явились именно "межеумками", именно нигилистами, не поняли ни Европы, ни Азии. Только всюду пьянство, муть и грязь внесли".
"Апокалипсис нашего времени" -
В.В.Розанов, Сергиев Посад 1918.

Що можна викреслити з ц╕╓╖ страшно╖ спов╕д╕ москаля, що покаявся перед обличчям власно╖ смерт╕ п╕д грюк╕т смертельно╖ для Рос╕╖ революц╕╖?

26.VIII.1925
Под╓бради.

Прим╕тки:

2. Дуже типовим ╓ вираз цього "чеховського" почуття в рос╕йських пол╕тичних парт╕ях л╕вого напряму, особливо т.зв. соц╕ал╕стичних: називаючи себе "д╓мократам╕", "западн╕кам╕", "соц╕ал╕стам╕", засвоюючи зовс╕м здоров╕ ╕де╖, вони, як показу╓ д╕йсн╕сть, ╓ найконсервативн╕шим елементом рос╕йського (московського) ╕мпер╕ал╕зму, одночасно простодушно в╕рячи в св╕й крайн╕й "радикал╕зм". Вони н╕коли не додумаються до того, що, напр., звичайний елементарний демократизм вимага╓ знищення Рос╕╖ як ╕мперсько╖ держави. ╤ що, власне, ╕снування [велико╖] Рос╕╖ автоматично заперечу╓ ╕снування в н╕й якого-будь демократизму. Про соц╕ал╕зм нема що й казати. ^

4. М╕ж ╕ншим, багатогранна особист╕сть ╕ творч╕сть В.╤ванова не да╓ться вкластися в як╕будь рамки. Учень латинських ╕ сх╕дно╓вропейських поет╕в та ф╕лософ╕в, В.╤ванов зум╕в перетопити ц╕ впливи з надзвичайно яскравим, сказати б, "староруським" елл╕но-в╕зантизмом, ╕ по вс╕х ознаках можна припустити у нього впливи укра╖нсько╖ теч╕╖ з боку Г.Сковороди. ^

5. Наск╕льки цей стан ╓ типовим для Рос╕╖, якою б вона не була, показу╓ сучасна д╕йсн╕сть ╖╖. Дуже влучно схопив це ╤.Еренбур╠ у в╕ршах 1920 року, описуючи совнарком╕вську Рос╕ю:

И в кабинетах - схем гигантских
Кругов и ромбов торжество,
А на гниющих полустанках -
Тупое, вшивое "чаво".
"Кануны" ^

8. Ц╕каве враження, наприклад, залиша╓ться в╕д добрих переклад╕в Гоголя на укра╖нську мову. Коли чита╓ш, напр., "Тараса Бульбу" в прекрасн╕м переклад╕ С.Садовського, то ста╓ ясним, якою мовою мус╕в бути задуманий той тв╕р. ^

"Хрон╕ка-2000" (Ки╖в),
1997, Вип.19-20, с.307-324