В╕тал╕й ДОВГИЧ
редактор журн. "╤ндо-╢вропа"

УКРА╥НА - ПРАБАТЬК╤ВЩИНА ╤НДО╢ВРОПЕЙЦ╤В

Хто ж ми, нащадки ки╓вотрип╕льц╕в та перв╕сного населення етно╢раф╕чного Укра╖норуського краю чи тюркських народ╕в, консорц╕й й хан╕в?

В╕чно диву╓ Шевченко. Неосягненно: як м╕г в╕н за п╕встол╕ття до в╕дкриття Ки╓во-Трип╕льсько╖ цив╕л╕зац╕╖ в╕дчути ╖╖ глибинн╕ший дух!

Вчита╓мося у "Саул":

Було...

Академ╕к за дипломом та д╕йсним членством в ел╕тарн╕й ╕нституц╕╖ митц╕в, Шевченко виплеснув на пап╕р не лише згусток етно╢енно╖ ╕нту╖ц╕╖, а й зливок фундоментальних сходознань. ╤ндо╓вропейських вед.

Ми...

Р╕вночасн╕ ╓гиптянам та шумерам (царство небесне обом преславним народам), китайцям (це етнон╕м початку 1-го тисячол╕ття по Христ╕), ╕нд╕йцям, або мешканцям Бгарату, як ╕менують свою кра╖ну вони сам╕... А ще вавилонянам та юдеям, про яких у "Саул╕" йдеться дал╕.

Шевченко ╕╢нору╓ етнон╕м╕чну соф╕стику Тат╕щева - Карамз╕на - Устрялова (цей пропонував царев╕ Н╕колаю Першому охрестити "русскими" нав╕ть литовц╕в - на т╕й п╕дстав╕, що Ки╖вську й Галицько-Волинську Рус╕ заступила Русь Литовська, Литво-Русь) - По╢од╕на - Хомякова - Каткова... Безперечно, поет прекрасно знав, що рос╕яни мають до середньов╕чних рус╕в такий самий стосунок, я ╕ до "Другого Риму" та в╕зант╕йського орла. Та Кобзар ╕де значно дал╕ нев╕домого автора "╤стор╕╖ Рус╕в". Принаймн╕ - у 6-те тисячол╕ття до р. Хр. Як╕ ж п╕дстави були утверджувати нас у т╕й ╕стор╕╖, що на наш╕й, не сво╖й земл╕ до Рюрик╕в н╕бито й не ночувала?

Хай не видасться це парадоксом: за час╕в студентсько╖ юност╕ Тараса ╕ндо╓вропейськ╕ студ╕╖ в ╕мпер╕╖ були активн╕шими, н╕ж у 2-й половин╕ 19-го стол╕ття. Спочатку сходознавц╕ Рос╕йсько╖ ╤мпер╕╖ конкурували було з╕ знаменитим членом паризько╖ Академ╕╖ безсмертних Ж.Шампольйоном. П.╔ульянов задумав, але не зд╕йснив нав╕ть таку роботу: "Про слов'янсько╖ мови з ╓гипетською". Под╕бн╕ теми в т╕ часи не здавалися ненауковими, як засв╕дчу╓ ╕стор╕о╢раф╕я. "У кожному раз╕, його прац╕ користувалися повагою в ученому св╕т╕" [1].

Чимало сенсац╕йних матер╕ал╕в опубл╕кував часопис "Библиотека для чтения" ("Книгозб╕рня для читання"), яку реда╢ував О.Сеньковський.

З-посеред укра╖нських учених пор╕вняльним мовознавством захопився професор-енциклопедист перший ректор Ун╕верситету Св. Володимира М.Максимович. Зокрема, в╕н першим висунув припущення щодо спор╕дненост╕ санскритсько╖ фонеми uk ╕ тотожного стародавнього кореня у багатьох наших словах [розвиток ╕де╖: 2], а в╕дтак - ╕ етнон╕м╕ Ук-ра╖на.

Сходознавчий романтизм спливав, а рос╕йська влада не виявляла реально╖ зац╕кавленост╕. Лише у зв'язку з посиленням антитурецько╖ пол╕тики були вид╕лен╕ кошти на вивчення мусульманського св╕ту. А тематика класичного Сходу здобула оф╕ц╕йне, ╕мператорьке визнання аж за ун╕верситетським статутом 1884 р.

Тим часом на Заход╕ утвердився зверхн╕й погляд на культуру давн╕х мешканц╕в Сходу. "╢вропоцентриський п╕дх╕д був властивим нав╕ть таким дуже значним автор╕тетам, як В╕нсент См╕т. Укладаючи пол╕тичну ╕стор╕ю стародавньо╖ ╤нд╕╖, в╕н центральне м╕сце в╕дв╕в завоюванням Олександра Македонського, якого, за його власними словами, обожнював. В.См╕т под╕ляв думку, що "сх╕дний деспотизм" - неодм╕нна умова ╕снування ╤нд╕╖. Безсумн╕вно, у даному випадку концепц╕я вченого визначалася його пол╕тичними поглядами: в╕н був прихильником ан╢л╕йського панування в ╤нд╕╖.

Культурну спадщину кра╖ни багато ╕ндоло╢╕в оц╕нювало з позиц╕й ╓вропейсько╖ осв╕ченост╕ сво╓╖ епохи, розглядаючи ╖╖ кр╕зь призму антично╖ цив╕л╕зац╕╖. Нер╕дко давньо╕нд╕йське сусп╕льство зображалося в╕дсталим ╕ заст╕йним". ╤, зазначимо, под╕бн╕ погляди "подибуються ╕ у сучасн╕й зах╕дн╕й л╕тератур╕" [3].

А тим часом, у 60-х роках 19 ст., у Ки╖вському ун╕верситет╕ п╕дготував та захистив дисертац╕ю антично╖ проблематики (на право викладання) спадко╓мець Максимовича Михайло Драгоманов. В╕н став читати курс леуц╕й з ╕стор╕╖ Стародавнього Сходу. Згодом молодий, високоосв╕чений приват-доцент видав про╢раму, в як╕й вид╕лив окремий розд╕л "Ор╕йськ╕ народи". Тод╕ синон╕мом ╖х учена ╢вропа вважала "╕ндо╢ерманц╕в". Драгоманов декоду╓ терм╕н зовс╕м по-сучасному:

"Риси побуту ╕ндо╓вропейських народ╕в до ╖хнього розд╕лу.
╤ндуси: ╕стор╕я знайомства ╢вропи з ╕нд╕╓ю.
Громадське життя ╕ рел╕╢╕я патр╕архально-пастушого побуту на схилах Г╕дуку (Веди).
Геро╖чний пер╕од переселення (Магабгарата).
Громадський, родинний побут ╕ рел╕╢╕я жрецького пер╕оду у долин╕ Гангеса ╕ декан-браман╕зм (Ману та Рамайяна); браминська наука й ф╕лософ╕я." (...) [4].

Метафора Шевченка здобула теоретичний розвиток у справд╕ науковому досл╕дженн╕ "патр╕архально-пастушого побуту" стародавн╕х насельник╕в величезного ареалу, де сформувалися всесв╕тн╕ осередки культури. Але яких см╕ливих (нав╕ть для сього дня) висновк╕в доходить Драгоманов у зр╕лому в╕ц╕! "Нема╓ н╕чого дивного, що, керуючись лише корифеями нац╕онально╖ л╕тератури грек╕в ╕ римлян, нов╕ вчен╕ мали вельми неповн╕ в╕домост╕ про ╕стор╕ю некласичних народ╕в ╕ надавали ╖й другорядного значення. А м╕ж тим достатньо глянути на розм╕ри кра╖ни в╕д ╤нд╕йського океану до Г╕бралтару, щоб подумати про те, що на ц╕й територ╕╖ могли в╕дбуватися под╕╖, пор╕вняно з якими багато факт╕в у греко-римськ╕й ╕стор╕╖, в╕дом╕ осв╕ченим людям з малих л╕т, д╕йсно можуть бути назван╕ под╕ями "с╕льсько╖ хрон╕ки" [5]. Вчений наголошу╓, що достатньо найуривчаст╕ших нотаток "про пам'ятники й установи народ╕в сх╕дних, щоб бачити, що першими могутн╕ми засобами культури: досконалою обробкою метал╕в, буд╕вельними машинами, системою л╕чби, календаря, азбукою тощо - ми зобов'язан╕ некласичним народам [6]".

У 1874 р. Драгоманов сприймав те, що й сьогодн╕ заперечу╓ або, в л╕пшому раз╕, ╕гнору╓ укра╖нська оф╕ц╕йна наука: "Уже в XVI ст. ╕тал╕╓ць Ф╕л╕по Сасет╕ (1583 - 1588 рр.) звертав увагу на схож╕сть мови ╕ндус╕в з ╕тал╕йською, а з к╕нця XVIII ст., з часу публ╕кац╕╖ кодексу брамин╕в, складеного за дорученням англо╕нд╕йського уряду в 1776 роц╕, завдяки працям англ╕йц╕в Гальгеда (1778 р.), В╕льк╕нса (1787 р.), Джонеса (1789 р.), Кольбрука (нар. 1765 р., пом, 1837 р.) утворилася ще нова галузь науки -санскритська ф╕лолог╕я та старожитн╕сть ╕ пов'язана з нею наука про ╕ндо╓вропейський елемент в ╕стор╕╖" [7].

Позбавлений комплексу ╓вропоцентризму, Драгоманов як ╕стор╕ософ ╕шов попереду сво╖х зах╕дних колег. Прагнучи виправдати "дик╕", "варварськ╕" народи, в╕н на матер╕алах м╕жнародного конгресу антрополо╢╕╖ та до╕сторично╖ археоло╢╕╖ (1871) твердить: археолог╕я "р╕шучим чином вступила у галузь т╕╓╖ науки про найдревн╕ший побут людей, яка створена останн╕м часом працею переважно великих натурал╕ст╕в. А якщо таким чином так звана древня ╕стор╕я розширила свою галузь у час╕, то неодм╕нно вона повинна розширити ╖╖ ╕ в простор╕. Пам'ятки перв╕сно╖ культури в ╢вроп╕ можуть бути досл╕джен╕ з усп╕хом не ╕накше, як у зв'язку не лише з под╕бними ╖м викопними пам'ятками ╕нших кра╖н, але й пор╕вняно з пам'ятками та побутом тепер╕шн╕х диких племен". ╤ висновок: "Ц╕ пам'ятки найдревн╕шого побуту людини в ╢вроп╕ змушують нас, отже, найнаочн╕шим чином в╕дмовитися в╕д ╢рупування матер╕алу, що склада╓ ╕сторичну науку, за грубо хроноло╢╕чними кадрами, заснованими на спостереженнях життя не всього людства, нав╕ть не народ╕в ус╕╓╖ яко╖сь частини св╕ту, а життя десятка чи двох прив╕лейованих народ╕в" [8].

Залиша╓ться т╕льки шкодувати, шо Драгоманов помер усього за один-╓диний р╕к до в╕дкриття Трип╕льсько╖ культури. А було ж тод╕ професоров╕ всесв╕тньо╖ ╤стор╕╖ в Соф╕йському ун╕верситет╕ т╕льки 54...

╤.Франко критикував свого вчителя за "╕нд╕йщину". А Леся Укра╖нка, навпаки, дуже серйозно поставилася до нов╕тн╕х ╕дей у царин╕ "╕ндо╓вропейсько╖ науки". Вона звернулася в Соф╕ю до дядька за консультац╕ями й одержала вичерпн╕ настанови щодо методоло╢╕╖ та джерел. Так п╕д науковим кер╕вництвом Драгоманова поетеса опрацювала величезний матер╕ал та написа-ла книгу "Стародавня ╕стор╕я сх╕дних народ╕в". У н╕й Леся Укра╖нка вже проводить деяк╕ санскритсько-укра╖нськ╕ паралел╕. Оск╕льки ж це було на початку 90-х, то м╕сця нашим трип╕льським пращурам ще не знайшлося (чи не тому вона так ╕ не дала згоди на друкування книги, об╕цяючи внести сутт╓в╕ правки?). А 1896 року сталося те чудо, яке пров╕щав Т.Шевченко, яке прогнозував М.Драгоманов.

Чех В╕кент╕й Хвойка (Хвойко) зд╕йснив в археолог╕╖ такий самий переворот, як поляк М.Красуський у пор╕вняльному мовознавств╕. Т╕льки на в╕дм╕ну в╕д тепер уже знаменитого [9], хоч так ╕ не визнаного укра╖нськими корефеями, пол╕пол╕глота,- замовчати Хвойку було неможливо. Одна справа м╕кротиражна брошура, а зовс╕м ╕нша - численн╕ матер╕альн╕ факти сво╓р╕дно╖ культури. Що з ними робити? Засипати землею? Тим паче: все знайдене в "Малорос╕╖" автоматично належало "Великорос╕╖", - скитське золото чи шапка Мономаха...

До чест╕ В.Хвойки, в╕н не просто описав пам'ятки, виявлен╕ м╕ж Ки╓вом ╕ селами Трип╕ллям та Халеп'ям. В╕н продовжив методоло╢╕чну л╕н╕ю М.Драгоманова. В╕н пок╕нчив ╕з поглядом на Укра╖нську землю як дику, варварську в язичницьк╕ часи. В╕н воздав ╖й належне як одн╕й ╕з прадавн╕х цив╕л╕зац╕й. Б╕льше того, в╕н показав спадко╓мн╕сть духовно-матер╕альних культур аж од самих трип╕льських час╕в, в╕н висунунув ╕дею автохтонност╕ укра╖норуського етносу на власному терен╕.

В╕дкривши 1893 р. Ки╓во-Кирил╕вську стоянку (сам археолог п╕дтримав тих учених, як╕ вважали, що ╖й 20.000 л╕т; нин╕ пам'ятц╕ дають 10-15 тисяч), Хвойка д╕йшов висновку: "Древн╕ мешканц╕ територ╕╖ Ки╓ва з'явилися в той в╕ддалений од нас час, коли головними представниками фауни нашого краю були -перв╕сний слон, носор╕г, печерний ведм╕дь, лев ╕ г╕╓на, а флори -кедр, кипарис, ялина. Боротьба ╕з суворою перв╕сною природою змусила ╖х згуртуватися у велик╕ сп╕льност╕, а б╕льш чи менш сприятлив╕ умови життя дозволили ╖м залишитися тут протягом дуже тривалого пер╕оду часу" [10]. ╤сторик занурився у сферу д╕яльност╕ "великих натурал╕ст╕в" (пригадаймо Драгоманова).

Прапрапракиянин "був не т╕льки добре знайомий з уживанням огню, але вм╕в також ╕ збер╕гати його" [11]. Б╕льше того, в╕н уже мав духовн╕ ц╕нност╕, вм╕в ╖х висловлювати матер╕альними засобами. "Серед палиць, зроблених ╕з бивн╕в перв╕сного слона, в числ╕ яких деяк╕ були прикрашен╕ нар╕зами, знайдена частина бивня, вкрита нескладною за малюнком р╕зьбою, у котр╕й можна вп╕знати зображення птаха та яко╖сь щитоносно╖ тварини" [12].

А в╕дкриття Ки╓во-Трип╕льсько╖ культури дало поживу роздумам над ╖╖ ймов╕рними зв'язками з Ки╓во-Кирил╕вською. "Вивчаючи збережен╕ пам'ятки неол╕тично╖ епохи, мимовол╕ в╕дчува╓ш бажання в╕дшукати т╕ причини чи в╕дкрити т╕ сприятлив╕ умови, як╕ допомогли древн╕й людин╕ зробити так╕ швидк╕ й блискуч╕ усп╕хи на шляху культурного розвитку. З ╕ншого боку, виникало заперечення: чи справд╕ лише самими нашими попередниками залишен╕ ц╕ числен╕ пам'ятки або ж деяк╕ з них належать якомусь прийшлому, культукн╕шому народов╕, котрий зм╕нив древн╕х поселенц╕в нашого краю?

Однак погодитися з останн╕м припущениям ве дозволяють вельми серйозн╕ заперечення проти нього. Передус╕м цьому суперечить однаковий спос╕б життя древн╕х насельник╕в нашого краю, який не зм╕ню╓ться в ус╕ пер╕оди неол╕тично╖ епохи. Затим проти цього ж говорить й поступов╕сть ╖хнього культурного зростання, яку легко простежити за ╕ншими пам'ятками дано╖ епохи, котр╕ являють ц╕льн╕сть ╕ незм╕нн╕сть у сво╓му основному тип╕" [1З].

Отже, хто вони ≈ ки╓вотрип╕льц╕? Зв╕дки? "Щодо походження цих других жител╕в нашого краю можна висловити таке припущення. ≈ ╔рунтуючись на ╖хн╕й т╕лобудов╕ та стро╖ череп╕в (довгоголов╕сть), не випускаючи з поля зору також характеру деяких залишених ними предмет╕в ╕, головним чином, р╕зноман╕тност╕ рогових ╕ к╕стяних вироб╕в, пов'язуючих цю культуру з попередньою, навряд чи буде з нашого боку помилкою визнати неол╕тичних мешканц╕в Середнього Придн╕пров'я за прямих потомк╕в ╖хн╕х палеол╕тичних попередник╕в, сл╕ди ╕снування яких в╕дкрит╕ як у Середньопридн╕провськ╕й област╕, так ╕ в Прикарпатських м╕сцевостях" [14].

Хвойка торкнувся й питання про формування ╕ндо╓вропейських народ╕в. Прото╕ндо╓вропейц╕ населяли стиков╕ терени ╢вропи й Аз╕╖, а п╕сля катакл╕зму, що розокремив субконтиненти, вони опинилися по р╕зн╕ боки нових мор╕в -Мармурового, Чорного, Касп╕йського, Аральського.

Ки╓во-Трип╕льську культуру Хвойка вважав "можливим назвати древньоор╕йською, а зокрема - протослов'янською" [15]. До к╕нця дн╕в сво╖х шляхетний чех в╕дстоював споконв╕чн╕сть укра╖нства. "Через те, що землянки й майданчики тисячами розкинут╕ на такому значному простор╕ (смуга поширення ╖х почина╓ться в╕д самого Дн╕пра, доходить до р.Дн╕стра та Карпат, а може, й дал╕, до р.В╕сли) ╕ що подибувана в них культура представля╓ многор╕зн╕ стад╕╖ розвитку, в╕д найприм╕тивн╕шо╖ до т╕╓╖, яку ми видимо на початку в╕ку метал╕в, я можу повторити т╕льки висловлену вже мною ран╕ше думку, а саме: народ, що зоставив ╖х, був мирним, ос╕лим землеробським племенем безперечно ор╕йського походження, в як╕м можна бачити лише наших пращур╕в - праслов'ян, котр╕ передували й пережили в наш╕й м╕сцевост╕ вс╕ в╕дом╕ дос╕ пересування та нашестя шнших, ╕ноземних племен й нащадки яких утримали у сво╓му волод╕нн╕ край пращур╕в до цього часу" [16].

Автохтон╕зм Хвойки п╕дтримав М.Грушевський. В╕н висунув ╤дею: "прав╕тчиною" ╕ндо╓вропейських (ор╕йських) народ╕в була етно╢раф╕чна Укра╖на. Характерно, що саме ц╕, а не пол╕тичн╕ "гр╕хи" п╕ддавалися острак╕зму московськими вченими, причому нав╕ть ╕з числа каторжан (Л.Гумильов).

Ось фра╢мент, що св╕дчить про крок уперед пор╕вняно з Лесею Укра╖нкою:

"Розум╕╓ться, якби культурно-╕сторичн╕ досл╕ди язикознавц╕в могли дати певн╕ вказ╕вки щодо виходно╖ точки ╕ндо╓вропейсько╖ кольон╕зац╕╖, ╖╖ розвою ╕ того культурного стану, в як╕м та кольон╕зац╕я переходила, то себто багато помогло нам до ор╕╓нтовання в справ╕ перед╕сторичного залюднення нашо╖ в╕тчини ╕ початк╕в слов'янсько╖ кольон╕зац╕╖. Дос╕ ма╓мо т╕льки правдопод╕бности. Такими правдопод╕бностями вважаю виводи (прийнят╕ рядом визначних учених) - по-перше, що старим ос╕дком ╕ндо╓вропейських племен була сх╕дня Европа; друге - що с╕ племена почали д╕лити ся ще в неол╕тичн╕й культур╕. Се друге виводить ся з того, що сп╕льних назв для предмет╕в вищо╖ культури в язиков╕м запас╕ ╕ндо╓вропейськ╕м не знайшло ся, а неймов╕рно, аби така сп╕льна назва могла затратитись ц╕лком, не лишивши ся бодай у декотрих груп, - тому зв╕дси вив╕д, що назв для предмет╕в вищо╖ культури не було перед розселенн╓м, отже, й само╖ ╖╖ не було.

Що до прав╕тчини, то се справа б╕льш складна, ╕ тому мушу коло не╖ бодай коротенько спинити ся. Перед ус╕м треба п╕днести, що за азийською прав╕тчиною не промовля╓ н╕що; ся теор╕я уло-жилась силою традиц╕йного призвича╓ння дивитись на Аз╕ю, як на в╕тчину людського роду; одинокий момент, що промовляв би за нею - се л╕нгв╕стичн╕ зв'язки ╕ндо╓вропейц╕в з семитами, але таких старих звязк╕в до тепер не виказано, ╕ ся теор╕я стратила кредит. Натом╕сть все б╕льше звертають на себе увагу ╕ здобувають знач╕нн╓ звязки ╕ под╕бности ╕ндо╓вропейц╕в з ф╕нами. Вони ще не проанал╕зован╕ докладно ╕ не оц╕нен╕ р╕шучо, але без сумн╕ву ╕стнують ╕ вказують на сх╕дню Европу як м╕сце споконв╕чного сус╕дства ╕ндо╓вропейц╕в з ф╕нами. В сх╕дн╕й же Европ╕ заховали ся й найб╕льше арха╕чн╕ язики ╕ндоевропейсько╖ родини (литовсько-латиська ╢рупа). Ц╕лий процес кольон╕зац╕╖ ╕ндоевропейських народ╕в далеко легше пояснити соб╕ з европейською прав╕тчиною, а що особливо важно: л╕н╢в╕стичн╕ стичности р╕жних ╢руп м╕ж собою вказували б, що вони на прав╕тчин╕, перед м╕╢рац╕╓ю були розм╕щен╕ м╕ж собою анальог╕чно з ╖х тепер╕шн╕м розм╕щеннем, а се дуже тяжко, попросту неможливо помирити, припустивши м╕╢рац╕ю в Европу з Болортага. З сих вс╕х обставин ста╓ б╕льш правдопод╕бною прав╕тчина в сх╕дн╕й Европ╕."

╤ головний висновок:

"Скотарське господарство - з одного боку, з другого знайом╕сть з медом, пчолою ╕ медведем, засв╕дчена фактами мови, - вказували б як на найб╕льш правдопод╕бн╕ м╕сця ╕ндо╓вропейсько╖ прав╕тчини на пограниче степу ╕ л╕су, що тягнеть ся в полуднево-зах╕дн╕м напрям╕ через сх╕дноевропейську р╕внину. В так╕м раз╕ словяне, ╕ нав╕ть ще близше - наш нар╕д може бути автохтоном на певн╕й части сво╓╖ територ╕╖, ╕ його п╕зн╕йш╕ м╕╢рац╕╖ були розм╕рно не велик╕" [17].

В антрополо╢╕чному ж план╕, зазнача╓ Грушевський, "справжнього ╕ндоевропейського типу, може бути, й не було зовс╕м, як не було, може, й "перв╕сного слов'янського" одностайнього антропольо╢╕чного типу" [18]. До уваги п╕онер╕в доморощеного расизму: "пранар╕д" наш "асим╕лював при розселенню, а мабуть; ╕ше й перед ним у велик╕м числ╕ чуж╕ народности; на се виразно вказу╓ антропольо╢╕чна м╕шанина ╕ндоевропейських племен ≈ тип╕в ясних ╕ чорних, короткоголових ╕ довгоголових, а й сама язикова д╕ференц╕ац╕я була безперечно прискорена сею асим╕ляц╕╓ю чужеродних елемент╕в" [19].

Згодом головн╕ ╕де╖ Хвойки-Грушевського розвинули (не в усьому, звичайно, з ними погоджуючись) В.Щербак╕вський [20], В.Даниленко [21], В.Петров [22], Д.Т╓лег╕н [23], 0.3нойко [24]... З генерац╕╖ вчених середнього в╕ку сл╕д в╕дзначити М.Чмихова [25], ╤.Чернякова [25], Ю.Шилова [26]...

Загалом, негусто. Для повн╕шого уявлення про стан досл╕дження трип╕льсько╖ цив╕л╕зац╕╖ варто навести останню присвячену ╖й працю - "Ранньоземлеробськ╕ поселення-г╕ганти трип╕льсько╖ культури" (1990). Гада╓те, де вона випущена? У Ки╓в╕? Харков╕? Одес╕? Дн╕пропетровську? С╕мферопол╕? Гартард╕?

Коли ж директор ╤нституту археолог╕╖ АН Укра╖ни П.Толочко забезпечить видання чогось под╕бного? Ми розум╕╓мо, що важко списати в нум╕зматику медаль на честь 1500-л╕ття Ки╓ва. Важко заперечувати власн╕ твердження про те, що в 9-13 ст. ки╖вський д╕алект "не був н╕ укра╖нським, н╕ рос╕йським у сучасному розум╕нн╕ цього слова" [27]. Що "╕нте╢рац╕йн╕ процеси проходили насамперед шляхом п╕дсилення мовно╖ сп╕льност╕. Д╕алекти зливались у мову ╓дино╖ народност╕, зрозум╕лу населенню вс╕╓╖ величезно╖ держави" [28]. Що в неосяжн╕й Ки╖вськ╕й Рус╕ "хоч у 12-13 ст. виникли ╕ розвивалися д╕алекти феодально╖ пори, давньоруська мова на той час ще не розпалася, давньоруська народн╕сть продовжувала ╕снувати" [29]. Що укра╖нський народ зародився завдяки монголам (як╕ нав╕ть гарн╕зон╕в не позалишали в нас) ╕ почав формуватися вже п╕д литовцями, а завершив цей процес п╕д поляками та рос╕янами. Що: "Аж до 14 ст. (до часу Куликовсько╖ битви) утримувалась ╓дн╕сть давньорусько╖ народност╕, яка продовжувала усв╕домлювати себе ╓диним ц╕лим" [30].

К╕нець к╕нцем, що подибуються ще мог╕кани - "аполо╢ети ╕сторико-культурно╖ сво╓р╕дност╕ П╕вденно╖ Рус╕, ╖╖ несхожост╕ з ╕ншими частинами Давньорусько╖держави" [З1].

Це все - з розд╕лу "Давньоруська народн╕сть - сп╕льна етн╕чна основа рос╕йського, укра╖нського ╕ б╕лоруського народ╕в" у кап╕тальн╕й прац╕ академ╕чних учених "Укра╖нська народн╕сть" (п╕дп. до друку 26 листопада 1990 р.). Це все продубльовано в статт╕ "Чи ╕снувала давньоруська народн╕сть?", п╕дписан╕й до друку 20 грудня 1991 р. - вже п╕сля референдуму, на якому "аполо╢етом ╕сторико-культурно╖ сво╓р╕дност╕ П╕вденно╖ Рус╕" виявився сам укра╖норуський народ.

Кому не в╕доме узагальнення М.Грушевського про те, що в руськ╕ часи н╕якого "общерусского" язика не ╕снувало! А П.То-лочко ничтожесумняшеся вида╓ тод╕ ж (1991) перший труд [32] цього автора полярно протилежно╖ теор╕╖ ╕ передмовля╓ ( 1992) дв╕ прац╕ ще одного свого непримиренного опонента - В.Петрова [33]. Що це, стара хвороба всезахопного монопол╕зму чи елементарне зароб╕тчанство в епоху ринку? Або десниця не в╕да╓, що творить шуйця?

К╕нець к╕нцем, н╕хто не заперечив гегел╕вський закон заперечення заперечення. Читаймо й розгадуймо П.Толочка: "На думку вченого, ╕сторичний процес не завжди ╓ простим розвитком, чи то незм╕нним, завжди тотожним соб╕ б╕олог╕чним в╕дновленням покол╕нь. "Коли ми кажемо, що ми ╓ автохтонами, що ми живемо на н╕й не в╕д 6 ст. по Р╕здв╕, а ще ... в╕д 3 тис. перед Р╕здвом, ми повинн╕ ... зважити, що м╕ж нами ╕ людн╕стю неол╕тично╖ Укра╖ни лежить к╕лька перейдених нашими предками епох, к╕лька етап╕в етн╕чних деформац╕й... Наша артохтонн╕сть ... не була плодом ╕ насл╕дком лише само╖ б╕оло╢╕чно╖ зм╕ни й б╕оло╢╕чного в╕дтворення покол╕нь, щов рус╕ часу, протягом тисячол╕ть, посл╕довно заступали одне одне. В грозах ╕ бурях знищень, у бурхливих зм╕нах ╕ зламах творився укра╖нський народ, що став таким, яким ми його зна╓мо нин╕" (с. 25-26).

Поданий текст не т╕льки вичерпно характеризу╓ досл╕дницьке кредо стосовно етноенезу самого В.П.Петрова, але, по сут╕, становить методолог╕чну основу нов╕тн╕х етно╢енетичних пошук╕в" [34].

То академ╕к перестав боротися проти "аполо╢ет╕в" саме цих "нов╕тн╕х" студ╕й, яким уже понад 130 рок╕в? Нагадаю, що фундатор нашо╖ ╕ндо╓вропе╖стики однозначно вважав рус╕в-русин╕в-русич╕в укра╖нцями, а "Слово..." - першою укра╖нською думою. Аполо╢етом самобутност╕ т.зв. "П╕вденно╖ Рус╕" був ╕ рос╕йський учений О.Пип╕н. В╕н твердив про етно╢раф╕чну р╕зн╕сть киян, полочан ╕ новгородц╕в [35]. А ця етно╢раф╕чна сво╓р╕дн╕сть зумовлена попередн╕ми ╕сторичними процесами. Терм╕ном Русь (з 852 р. "нача прозиватися земля Руская" [36]) згодом ╖╖ вуалювали. Х╕ба ж неасим╕льован╕ "чюд, вес, меря, мурома, черемиса, ям, мордва, печера, литва, зим╕гола, корс, нерома, лив" [37] складали т.зв. "давньоруську народн╕сть"? Про який монол╕т мова? Та, прим╕ром, литовц╕ були ╕ ╓ ос╕бним етносом ще з час╕в неол╕тичних, коли "лито-слов'янська" [38] сп╕льн╕сть розпалася.

Заплутав Толочко наукову громадськ╕сть невизначен╕стю сво╓╖ позиц╕╖ щодо укра╖нського етно╢енезу. Якби ж це п╕шло на користь аполо╢етам ╕вдо╓вропе╖стики...

А тим самим часом американка М.Г╕мбутас впиуска╓ сво╓р╕дну археоло╢╕чну дило╢╕ю - "Цив╕л╕зац╕я богинь" та "Мова богинь" [39]. Одразу ж треба зазначити, що Трип╕льська культура в не╖ -десь на околиц╕ ╕ндо╓вропейського св╕ту. Того ж, прим╕ром, знаного нею особисто М.Чмихова н╕де нема╓ серед численних посилань. Уманщина - це чомусь Зах╕дна Укра╖на. На одн╕й ╕з принципових схем в╕дсутн╕й ... Дн╕про. Проте американка наводить багато факт╕в, не або мало в╕домих нашому осв╕ченому загалов╕. Вража╓, зокрема, схема, зроблена за косм╕чним зн╕мком. Ки╓во-Трип╕льський рег╕он був густонаселеним. Нав╕ть якщо зважити на р╕зночасов╕сть поселень, число городищ не поступа╓ться перед часами Русько╖ держави.

Були вже й протом╕ста, коли не справжн╕ городи. Наприклад, на територ╕╖ Майданецького чи Тал╕янок. Площа таких ╢╕╢ант╕в перевищувала 400 гектар╕в. Число хат - понад 1000. За розрахунками М.Шмагл╕я [40], в трип╕льських протом╕стах мешкало 10 ╕ нав╕ть б╕льше тисяч чолов╕к. А населення попередника Майданецького сягало майже 25 тисяч. Може, "наш╕" з Заходу нам допоможуть? Модний нин╕ О.Субтельний, з одного боку, погоджу╓ться з теор╕╓ю самобутност╕ в╕д доби ки╓вотрип╕льц╕в: "Слов'яни виникли з автохтонного ╕ндо╓вропейського населення Сх╕дно╖ ╢вропи" [41]. А з ╕ншого? Не розум╕ю: "Намагаючись установити якомога найдавн╕ший родов╕д слов'янського населення Укра╖ни, радянськ╕ вчен╕ обстоюють думку, що сх╕дн╕ слов'яни (чи ╖хн╕ прям╕ предки - анти) були кор╕нним населенням ре╢╕ону. Зах╕дн╕ ж спец╕ал╕сти, вказуючи на брак доказ╕в ц╕╓╖ теор╕╖, сходяться на думц╕, що сх╕дн╕ слов'яни переселилися сюди свого часу" [42].

Як╕ радянськ╕? М.Брайчевський чи Я.Дашкевич? Як╕ зах╕дн╕? А╢ент чехословацького КГБ П.Ма╢оч╕й, що очолю╓ укра╖нську кафедру в Торонто?

Дал╕ Субтельний приголомшу╓: "Нещодавно американський учений Омелян Пр╕цак висловив думку, що питання про етн╕чне походження Рус╕ ╓ несутт╓вим. На його погляд, Русь була спочатку пол╕етн╕чним ╕ багатомовним торговим союзом, що з метою встановити контроль над торговельними шляхами м╕ж Балт╕йським та Середземним морями ╕ утворив пол╕тичну ╓дн╕сть п╕д назвою Ки╖вська Русь" [43].

Для американц╕в, може, 6 несутт╓вий ╕х╕й етно╢енез на к╕стках м╕льйон╕в кор╕нних мешканц╕в континенту. Для вас, затурканих такими жстаршим ибратами, наше походження - одна з передумов пробудження в╕д летар╢╕йного сну. Дал╕: х╕ба Елада не була пол╕етн╕чним ╕ багатомовним торговим союзом? Чи Рим?

Головне ж не в цьому. Субтельний посоромився розкрити укра╖нському читачев╕ ╕стинну сутн╕сть ╕стор╕ософ╕╖ свого вчителя. Це зробив голова Центру культури тюркських народ╕в Укра╖ни Р.Масаутов: "В╕домий укра╖нський ╕сторик Омелян Пр╕цак на мо╓ запитання, хто так╕ укра╖нц╕, не задумуючись, в╕дпов╕в - стародавн╕ тюрки, як╕ розмовляють слов'янською мовою" [44].

Каюсь: не можу, гр╕шний, утриматися, щоб не перефразувати Шевченка: Пр╕цак скаже: "Ви моголи!" "Моголи! моголи!" Золотого Тамерлана Онучата гол╕. Пр╕цак скаже: "...!" Славних прад╕д╕в великих Правнуки поган╕.

У часопис╕ Верховно╖ Ради Укра╖ни "В╕че" О.Пр╕цак публ╕ку╓ про нашу м╕ф╕чну "хозарн╕сть" зовс╕м бездоказов╕ матер╕али. Це передус╕м фра╢менти "╤стор╕╖ хазар" А.Кримського. У передмов╕ американського учня знаменитого сходознавця-пол╕глота - аж нуль ар╢умент╕в. А загальний заголовок убива╓ наповал: "Хозарська держава - попередниця Ки╖всько╖ Рус╕" [45]. Уявля╓те: Британська ╕мпер╕я - попередниця Республ╕ки ╤нд╕я? Або: Арабський хал╕фат - попередник ╤рану? Чи: ╤спан╕я - попередниця Н╕дерланд╕в?

У того ж Субтельного чита╓мо, що наприк╕нц╕ 8 ст. "у зносини з╕ сх╕дними слов'янами вв╕йшли тюркськ╕ племена хозар╕в, котр╕ заснували ун╕кальну торговельну ╕мпер╕ю в понизз╕ Волги та на Касп╕йському узбережж╕ й п╕зн╕ше прийняли ╕уда╖зм. Деяк╕ слов'яни, зокрема с╕верц╕, вятич╕ та поляни змушен╕ були сплачувати хозарам данину" [46]. Мало хто кому платив данину! Де-факто нав╕ть учень Пр╕цака не визна╓ теор╕ю укра╖нсько╖ хо-зарност╕. Але ж ╕ Прщак╕в учитель у статт╕ " Тюрки та ╖х мови" писав, що укра╖нська кров значною м╕рою вливалася в кримськотатарську. Сам потомок кримського татарина, академ╕к Кримський не м╕г би не усв╕домлювати б╕оло╢╕чно╖ тавтоло╢╕╖, якби укра╖нц╕ були тюрками. Що, наприклад, принципово зм╕ню╓ться в╕д влиття азербайджансько╖ кров╕ в турецьку, тобто тюрксько╖ в тюркську?

К╕нець к╕нцем, треба роз╕братися, хто так╕ тюрки. Зокрема, таджики - це нащадки араб╕в ╕ тюрк╕в. За мусульманською в╕рою вони близьк╕ туркам. За мовою фарс╕ (персидською) - ╕ранцям. За системою письма - арабам. Останн╕, до реч╕, сем╕ти, як╕ ворогують ╕з сем╕тами ╤зра╖лю.

Новий альманах "Хрон╕ка - 2000'' почав друкувати "Походження Рус╕" О.Пр╕цака. В╕ддаючи належне р╕вню альманаху, самому нам╕ру ознайомити укра╖нського читача з цим кап╕тальним твором, водночас не можу зрозум╕ти тотального захвату преси. "Педагог╕чн╕ роздуми" Укра╖нського рад╕о, "Независимость", льв╕вський "Европеец"... Останн╕й пише: "Давно я перестал надеяться на внход журнала "Хрон╕ка 2000''. А тут сразу -О.Прицак "Походження Рус╕". Об этой публикации надо сказать больше. Безусловно, само название нашого читателя сейчас весьма испугает. Столько уже бредятины с подобннми названиями было опубликовано в рамках имитации национального возрождения! Писали уже все, кажется, кто сумел совместить отсутствие совести с нехваткой лени. Само собой, процесс кретинизации народа Украины, особо тут отличился пан П.Чемерис, так сразу не прекратится, а некоторые издания - "╤ндо-╢вропа", "Атлантида-Укра╖на", будут иметь свою экологическую нишу и на более цивилизованной стадии развития вместе с порнухой, между прочим, читатель у них уже сегодня тот же самый. Но до чего ж приятно взять в руки журнал "Хрон╕ка 2000'' й почитать пана Прицака, отдых от идиотизма чудесно влияет на весь организм. Если 6ы не проверил на себе - вам бы не советовал. Добавлю также, давно я слихал о пане Прицаке, чаще всего в сочетании со словом "Гарвард" ≈ а тут оказывается, что биография пана профессора поинтереснее, более насыщена приключениями, чем романы Дюма" [47].

Дивно, чому оглядач, у сво╖ 40, н╕ в чому нав╕ть не засумн╕вався. "Моголи! моголи!" Вчитайтеся хоча б у таку фразу: "Протягом середньов╕ччя м╕ста й держави степ╕в ╢враз╕╖, так само, як ╕ Балт╕йського ре╢╕ону, були заснован╕ не м╕сцевим населенням, а ╕ноземними м╕жнародними купцями" [48]. Пригадую, що на 9му М╕жнародному кон╢рес╕ слов╕ст╕в у Ки╓в╕ (1982) бель╢╕йський професор Ж.Бланкоф дов╕в: нормани приходили винятково на територ╕╖, де вже були державн╕ структури ╕ розвинен╕ м╕ста. Пишучи ж про торговельн╕ поселення в╕к╕нг╕в ╕ варяг╕в, Пр╕цак нав╕ть не замислю╓ться, чому вони називалися "германською vik" [49], ≈ це пояснив ще М.Красуський.

Фах╕вц╕ знають, що теор╕я О.Пр╕цака була буквально розгромлена в Укра╖н╕. Але ж - радянськими вченими. Хоч на ц╕й п╕дстав╕ можна ╕╢норувати ╕ Грушевського, ╕ Кримського, не кажучи про менш╕ авторитети. Власне, дехто, реан╕мувавши ярлик "драгоман╕вщина", так ╕ чинить.

У зв'язку з цим варто розпов╕сти про один науковий факт 1-го кон╢ресу М╕жнародно╖ асоц╕ац╕╖ укра╖нознавц╕в. У секц╕╖ барокко допов╕дач ╕з д╕аспори в зверхн╕й манер╕ пов╕дав присутн╕м про нижчеварт╕сн╕сть тутешн╕х студ╕й. Бо там дом╕ну╓ методоло╢╕я компаратив╕зму... Безперечно, загальщину про марксистсько-лен╕нську базу писали й ╕сторики культури, але ж зрозум╕ло: укра╖нська поез╕я 15-18 ст. - це зовс╕м ╕нша сфера. Тому в╕чний кандидат ф╕лоло╢╕чних наук В.Яременко розпочав свою наукову допов╕дь з╕ звернення до зах╕дних доктор╕в, дехто з яких годиться йому в учн╕:

- Я дуже ц╕ную компаратив╕зм. Але, гадаю, на п╕дстав╕ пор╕вняння яйця страуса ╕ яйця курки не можна твердити, н╕би наша вишня г╕рша за баобаб. Тож вислухайте факти, як╕ ╓сть р╕ч уперта...

По завершенн╕ допов╕д╕ навколо Яременка зчинилася су╓та: мовляв, це ж м╕жнародний скандал. Та наступного дня компаратив╕сти з д╕аспори змушен╕ були визнати його правоту. Моральну ╕ суто наукову.

Що ж до ╕сторико-етноло╢╕чного компаратив╕зму О.Пр╕цака, то повинен знову звернутися до праць П.Толочка. Але як не можу не полем╕зувати з ним щодо т.зв. "давньорусько╖ народност╕" та м╕ф╕чно╖ "╓дино╖ давньорусько╖ мови", як╕ в╕н вибудову╓ на л╕тературно-публ╕цистичних матер╕алах княжо╖ доби, так не можу не погодитися з його архео╢рафо-археоло╢╕чною критикою книги "The Origine of Rus'".

"У першому том╕ багатотомно╖ прац╕ "Походження Рус╕" професор О.Пр╕цак д╕йшов вельми ори╢╕нального висновку, що "╕де╖ державност╕ не виникають спонтанно, а переносяться з одного ре╢╕ону в ╕нший, а ╖╖ нос╕ями й засновниками держав ╓ крупн╕ купц╕ та во╖ни, що рано вид╕лилися в профес╕йн╕ ╢рупи населення". Дал╕ бачимо, що у Франц╕ю чи Н╕меччину, а також Хозар╕ю державн╕сть усе-таки не була привнесена, але народилася там спонтанно. А ось у середовище сх╕дних слов'ян - була, та ще з двох стор╕н одразу, з заходу ╕ сходу" [50].

v Толочко вдало ловить Пр╕цака на елементарному ало╢╕зм╕: "Колись О.Пр╕цак доклав много труду, щоб довести помилков╕сть концепц╕╖ слов'янського (полянського) походження Рус╕, тепер же анало╢╕чно╖ дол╕ зазнали й поляни". Тобто про яких слов'ян узагал╕ мова? Вони - хозари.

В ╕нш╕й прац╕ Пр╕цак творить ар╢ументи буквально з н╕чого. "У хозарсько-╓врейському документ╕, написаному в Ки╓в╕ на поч. 10 ст., подибуються ╓врейськ╕ ╕мена. За нормальною досл╕дницькою ло╢╕кою, можна зробити висновок, що Ки╖в у той час п╕дтримував стосунки з Хозар╕╓ю ╕ в ньому проживали вих╕дц╕ зв╕дти... Та це, якщо за звичайною ло╢╕кою. А якщо незвичайною? Тод╕ виходить зовс╕м ╕нше. Ки╖в ста╓ хозарським м╕стом, побудованим не ран╕ше першо╖ половини 9 ст. на зах╕дному рубеж╕ Хозар╕╖, який проходив по Дн╕пру. Етимоло╢╕чними побудовами О.Пр╕цак намага╓ться показати, що назва "Ки╖в" походить в╕д особового ╕мен╕ "Куя", яке носив хозарський "вацир" [51].

Цього гарвардського "Куя" П.Толочко не спростував. Але для науки принципове ось що: "Археоло╢╕╖ О.Пр╕цак не торка╓ться зовс╕м". А "реч╕ хозарського кола" в Ки╓в╕ "зустр╕чаються в одиничних прим╕рниках ╕ ледве складають м╕зерну частку в╕дсотка в╕д загального числа знах╕док" [52].

А чому поляни не слов'яни? Бо "в район╕ Ки╓ва, як твердить О.Пр╕цак, пол╕в нема╓, лише сам╕ гори й л╕си, то можна припустити, що поляни до приходу на береги Дн╕пра жили в степах на сх╕д в╕д нього. Чому - на сх╕д, а не на зах╕д? Адже там також ╓ поля, в тому числ╕ й знамените Перепетове поле, яке починалося за якихось сорок к╕лометр╕в п╕вденн╕ше Ки╓ва. Та тому, що Хозар╕я ж розташовувалася на сх╕д од Дн╕пра" [53].

А Трип╕лля Пр╕цак не зна╓? Того, де "у вольн╕м пол╕ вольно..."

А в╕дкрит╕ Хвойкою поля поховань?

От вам ╕ зах╕дний сходознавець. Для нього не ╕сну╓ науки в Укра╖н╕. Та Укра╖на - це Укра╖на. Метропольна, колон╕альна або така, як нин╕. До чи п╕сля. ╤ н╕чого запоб╕гати перед д╕аспорою. ╥й далеко до Укра╖ни в осягненн╕ нашого календаря. Принаймн╕ тому, що там не може бути укра╖нсько╖ археоло╢╕╖. Хоча б тако╖, якою вона ╓ в Укра╖н╕.

Ми не вирвемося з тенет окупац╕╖ ╕стор╕╖, як називав под╕бн╕ теор╕╖ Л.Гумильов, хоч ╕ сам, щоправда, гр╕шив цим (53), поки сам╕ не розберемося з╕ сво╖ми ╕ндо╓вропейськими витоками. Концепц╕╖ об'╓ктивних щодо сучасного ╖м затурканого малорос╕йства поляка М.Красуського ╕ чеха В.Хвойки потребують розгляду, перев╕рки й або розвитку, або спростування. Але де справд╕ науковий анал╕з? Де ар╢ументована критика?

Натом╕сть тюркоф╕ли через масову пресу вимушують прийняти на в╕ру, н╕би укра╖нськ╕ пр╕звища на -ко також тюркського ("ко" означа╓ небо) походження [54]. Це не просто мовна верс╕я. Це питания родоводу. Це проблема св╕тогляду наших пращур╕в, ╖хн╕х культ╕в та бог╕в. Це ╢енеало╢╕я укра╖нства. Я поважаю кримських татар, узагал╕ тюрк╕в. Не визнаю теор╕╖ про т.зв. "монголо-татарське ╕го". Вважаю половц╕в часткою Укра╖норусько╖ конфедерац╕╖ ("нап╕вреспубл╕ки", за тим самим Драгомановим). Але вибачте: чим пантюрк╕стська ╕стор╕ософ╕я л╕пша за панрос╕йську?

А тому не можу не в╕дстоювати фундаментальн╕ принципи укра╖нсько╖ ╕ндо╓вропе╖стики Драгоманова - Красуського - Лес╕ Укра╖нки - Хвойки - Грушевського - Даниленка. Якщо в╕ддати на в╕дкуп те пресловуте -ко тюркам, завтра вся ╤ндо╓вропа виявиться турецькою. ╤деоло╢╕чно.

Опустимося з тюркських небес на ╕ндо╓вропейську землю. Якщо нас породили окупанти хозари, то як╕ тюрки зачали грузин╕в, чех╕в, ╕спанц╕в, француз╕в, ╕нд╕йц╕в?.. Нагада╓мо панам компаративистам добре в╕дом╕ власн╕ ╕мена: груз. ╤л╕ко, чес. Хвойка, румун. Ем╕неску, укр. Франко й ╕сп. Франко, франц. Фуко, ╕тал. Енр╕ко, б╕лор. Макайонок, серб. Бранко, хорв, Шестак, укр. й порт. Марко, пол. Марек, хорв., словен., чес., словац., пол. Новак? Спочатку треба заперечити висновок слов'янознавства: "Величезна ╢рула пр╕звищ ╕з формантами -к, -ак, -ек, -ук, -ик (-ка, -ко, -енко), ускладненими багатьма формантами типу -ник, -чук, тощо; до них треба додати и -ка, -ко з розгорнугою формою -енко. Больше того, доведено, наприклад, що в польськ╕й мов╕ ╕снують десятки суф╕кс╕в -ак (а не один!), абсолютно р╕зних не лише за ╖хн╕м значениям, а и за походженням" [55].

У мовах окремих кавказьких народ╕в -ко означа╓ син. У х╕нд╕ п╕сляйменник ка вказу╓ на належн╕сть комусь чогось конкретного. Наприклад, п╕та-камара переклада╓ться як батькова комора (до реч╕, мовою бенгал╕ друге слово заучить як комора). По-мо╓му, це земн╕ше й ло╢╕чн╕ше, ан╕ж виведення пр╕звища з небесного м╕ражу пантюрк╕зму.

Одначе редакц╕я - вс╕ма руками за космоло╢╕чн╕ п╕дходи. На укра╖нському ╢рунт╕. Наприклад, р╕шуче заперечуючи тюркське авторство "Слова...", одним з ар╢умент╕в на користь укра╖норусько╖ природи твору вважаемо належн╕сть русич╕в до Дажбожих онук╕в. Ки╖вський, суто ╕ндо╓вропейський пантеон бог╕в складався задовго до появи в Причорномор'╖ перших туранц╕в.

Щоб зазирнути в св╕т небожител╕в, треба вгризтися в придн╕провськ╕ ╢рунти. ╤ в гран╕ти древн╕х в╕дань.

З 1977 р. друку╓ сво╖ прац╕ про космоло╢╕чну сутн╕сть трип╕льських та п╕зн╕ших поховань М.Чмихов, який п╕д особи-стим впливом свого вчителя В.Даниленка сперся на обряди та м╕фи ╕ндо╕ранських ор╕╖в. Не ╕накше, як засновником ново╖ галуз╕ - ╕сторично╖ астроном╕╖, представлявся О.Знойко. На пр╕оритет претенду╓ також Ю.Шилов. Прикро, що в гуман╕тарн╕й сфер╕ нема╓ патент╕в, а тому поставимося д оцьог оф╕лософ╕чно. Пальму першост╕ комусь буде-таки присуджена. ╤стор╕╓ю.

Головне - ╕нше. Ц╕ вчен╕ та жменька ╖хн╕х колег (майже вся дорадянська минувшина була "неактуальною") довели: земля етно╢раф╕чно╖ Укра╖ни збер╕га╓ археоло╢╕чн╕ ╕люстрац╕╖ до Вед.

Висновок напрошу╓ться сам собою: "правдопод╕бн╕сть" М.Грушевського п╕дтвердилася. Укра╖на д╕йсно ╓ прав╕тчиною ╕ндо╓вропейських народ╕в. Подоба╓ться кому ╕з зах╕дних, п╕вн╕чних, сх╕дних, д╕агональних учених чи н╕≈та це вже факт науки.

Ось чому з б╕льшим дов╕р'ям я ставлюся не до щойно опубл╕кованих твор╕в сх╕дних окупант╕в Укра╖ни-Рус╕, а до древньо╕ранських джерел. Дифтонг ей у перськ╕й мов╕ може читатися також як ай, ий чи е/ий - залежно в╕д ре╢╕ону, часу, етносу й контексту. Планету Сатурн ╕ранськ╕ ор╕╥ йменували Ке/ийваном. Засновником ╤рансько╖ держави був нап╕вле╢ендарний цар Ке/иймарс. Перший шаг-жрець, який прийняв зороастризм ╕ став покровителем 3ороастра (3аратустри), - коваль Кав╕. ╤ранський епос розпов╕да╓ про ке/ийанидську династ╕ю. Серед цих киянид╕в був ╕ Ке/ий Хосров (Хорив ?). Перськ╕ кияниди, п╕сля переселення з прабатьк╕вщини ╕ранц╕в, поклонялися вогню, перенесеному у в╕втар╕ на спин╕ бика [56]. Вогонь мав божественну силу й для укра╖норуських киянид╕в.

Наголошу: мова йде не про руб╕ж ╤ ╕ II тис. н.е., а проруб╕ж II ╕ ╤ тис. до н.е. Характерно, що перськ╕ кияниди були кровними ворогами тюрк╕в. Як ╕ руськ╕ кияни. ╤нше питання: яким чином так сталося, як склалося? Ми перебува╓мо на рац╕ональних позиц╕ях. Але ╓ вчен╕, як╕ пояснюють усе з теоло╢╕чних позиц╕й. Хтось вол╕╓ вбачати нав╕ть у назв╕ культури, яку Хвойка назвав не Халепською, а саме Трип╕льською, законом╕рний вияв три╓дност╕ Божо╖ св╕тобудови. Комусь же в╕риться, що не взагал╕ Божо╖, а Дажбожо╖.

Редакц╕я не виража╓ ╕деолог╕╖ жодно╖ конфес╕йно╖ чи пол╕тично╖ теч╕╖. Мета одна: якщо так багато факт╕в замовчувалося - значить, щось у цьому древньоукра╖нському феномен╕ ╓ ╕стинне. Все-таки ми, укра╖нц╕, н╕як╕ не молодш╕ брати литовц╕в, поляк╕в чи рос╕ян ╕ н╕як╕ не хозари. Не посягаючи н╕ на чию ╕стор╕ю, не привласнюючи н╕чи╓╖ ойкумени, час констатувати науковий факт: ми - ╕ндо╓вропейц╕, спадко╓мн╕ щодо не менш як 7500 - р╕чно╖ ╕стор╕╖ сво╓╖ ж Укра╖норусько╖ земл╕.

Недоц╕льно дублювати ар╢ументи стро╓ного числа "╤╢". Автура сол╕дна. Кожен ма╓ право висловитися ╕ нести в╕дпов╕дальн╕сть за утверджуван╕ науков╕ ╕де╖. А погоджуватися чи заперечувати - то виб╕р читач╕в.

Dixi?

Джерела:

1.Тураев Б.А.Русская наука оДр╓внем Востоке до 1917 года. - Л., 1927. - С. 4.
2. Яценко Б. Укра╖на ╕ Русь у ретроспектив╕// ╤ндо-╢вропа. -1991. -N 1.
3. Бонград-Леви Г.М, Ильин Г.Ф. Индия в древности. - М., 1985. - С.15.
4. Драгоманов М.П. Программа по истории Древнего Востока... - С.1.
5. Драгоманов М.П. Вибране. -К., 1991. -С. 61.
6. Там само.
7. Там само. - С. 65.
8. Там само. - С. 70.
9. Красуский М. Древность малороссийского язика// ╤ндо-╢вропа. -1991. -N1.
10. Хвойка В. Древние обитатели Среднего Поднепровья. - К., 1913. - С. 3.
11. Там само. - С. 4.
12. Там само. - С. 5. ╤З. Там само. - С. ╤З.
14. Там само. - С. 14.
15. Хвойко В. Раскопки 1901 г. в области трипольской культуры. - СПб., 1904. - С.9.
16. Там само. - С. 8-9.
17. Грушевський М.С. ╤стор╕я Укра╕ни-Руси. - К., 1991. - Т. 1. - С. 61-63.
18. Там само. - С. 64-65.
19. Там само. - С. 63.
20. Щербак╕вський В. Формування укра╖нсько╖ нац╕╖. - Прага, 1941. 21. Даниленко В.Н. Неолит Украины. - К., 1969; Энеолит Украины. - К., 1974. 22. Петров В.П. Етногенез слов'ян. - К., 1972.
23. Телегин Д.Я. Середньостог╕вська культура. - К., 1973; Степное Поднепровье и Нижнее Подунавье в неолите - энеолите// Кам. век на тер. Украины. - К., 1990.
24. Знойко О. М╕фи Ки╖всько╖ земл╕ та под╕╖ стародавн╕. - К., 1989.
25. Чмыхов Н.А. Истоки язичества древней Руси. - К., 1990; Чмихов М.О., Черняков ╤.Т. Хронолог╕я археолог╕чних пам'яток епохи м╕д╕-бронзи на територ╕╖ Укра╖ни. - К., 1988.
26. Шилов Ю.А. Космические тайны курганов. - М., 1990.
27. Укра╖нська народн╕сть. - К., 1990. - С. 67.
28. Там само. - С. 63.
29. Там само. - С. 65.
30. Там само. - С. 66. З╤. Там само. - С. 68.
32. Грушевський М.С. Нарис ╕стор╕╖ Ки╖всько╖ земл╕... - К., 1991.
33. Петров В. Походження укра╖нського народу. - К., 1992.
34. Там само. - С. 5.
35. Пыпин А. Древность русской литературы и образованности// Вестн. Европы. -1876. - N 6. - С. 566.
36. ПСРЛ: Радзивиловская летопись. - Л., 1989. - С. 15.
37. Там само. - С. ╤З.
38. Микуцкий С. Наблюдения й замечания о лито-славянском язь╕ке сравнительно с прочими арийскими язиками. - СЛб., 1867.
39. Gimbutas М. Civilization of Goddesses. Language of Goddesses. - Ph., 1989.
40. Шмаглий Н. Крупные трипольские поселения в междуречьи Днепра и Южного Буга// Первобыт. археология. - К., 1980.
41. Субтельний О. Укра╖на: ╤стор╕я. - К., 1991.-С. ЗО.
42. Там само. - С. 1О.
43. Там само. - С. 35.
44. Масаутов Р. Про слово "Укра╖на" ╕ не т╕льки// Веч. Ки╖в. - 1992. - 7 лип.
45. Пр╕цак О. Хозарська держава - попередниця Ки╖всько╖ Рус╕. - В╕че. - 1992. - N4. - С. 92.
46. Субтельний О. - С. 32.
47. Сентябрь в Париже...// Европеец. - 1992. - N 2. - С. 1З.
48. Пр╕цак О. Походження Рус╕// Хрон╕ка - 2000. - 1992. - N 2. - С. 1З.
49. Там само. - С. 20.
50. Тапочко П.П. Спорные вопросы ранней истории Киевской Руси// Славяне и Русь. - К., 1990. - С. 104.
51. Там само. - С. 105.
52. Там само. - С. 106.
53. Довгич В. Що таке "литовщина"// ╤ндо-╢вропа. - 1992. - N 1; Гумильов проти Гумильова// Розбудова держави. - 1992. - N 2.
54. Масаутов Р. Про слово...
55.Никонов В.А. География фамилий. - М., 1988. - С. III.
56. Gropp G. Die Derbent-Inschriften und das Adur Gusnasp. - Liege. - 1975.