На сучасному етап╕ розвитку науки можна з великою в╕рог╕дн╕стю твердити, що в перед╕сторичну добу на значн╕й територ╕╖ Укра╖ни (як ╕, очевидно, на деяких ╕нших ╓вропейських територ╕ях - наприклад, у Грец╕╖) були поширен╕ мови кавказького типу. Вони брали активну участь у тих мовотворчих процесах, як╕ в╕дбувались на той час на укра╖нськ╕й територ╕╖ - зокрема, вза╓мод╕яли з ╕ндо╓вропейськими мовами, прабатьк╕вщина яких, на думку низки досл╕дник╕в, знаходиться в П╕вн╕чному Причорномор'╖.

Мови сучасного Кавказу - картвельськ╕, абхазо-адигськ╕, нахсько-дагестанськ╕ - ╓ залишком того до╕сторичного мовно-культурного св╕ту, до якого належала Укра╖на. Як писав один ╕з найталановит╕ших н╕мецьких учених Й.Г.Гердер, "залишки найдавн╕ших народ╕в, мов можна зустр╕ти на вс╕й земл╕ саме в горах чи в╕ддалених д╕лянках суходолу". Твердження про збереження арха╖чних мов у горах повн╕стю в╕дпов╕да╓ сучасним положенням того розд╕лу мовознавства, який вивча╓ в ╕сторичному розвитков╕ територ╕альне поширення мов.

Отже, т╕ мови, як╕ тепер поширен╕ на Кавказ╕, ран╕ше охоплювали значно ширшу територ╕ю. Зокрема, ще за к╕лька тисяч рок╕в до н.е. мови кавказького типу звучали не т╕льки в Укра╖н╕, а й у Мал╕й Аз╕╖, тобто сучасн╕й Туреччин╕ (хаттська мова), в Месопотам╕╖, тобто сучасному ╤рац╕ (шумерська мова) тощо. Под╕бну ситуац╕ю ма╓мо з баск╕йською мовою: ран╕ше вона була поширена на великих просторах Зах╕дно╖ ╢вропи (╤спан╕я, Франц╕я, Британ╕я, ╤рланд╕я), а тепер збереглася лише в район╕ П╕ренейських г╕р.

Для з'ясування важливих питань до╕сторичного мовного життя Укра╖ни ╕ нав╕ть загалом для вивчення проблеми походження людсько╖ мови як тако╖ велике значення мають сучасн╕ кавказьк╕ мови. По-перше, родинн╕ зв'язки м╕ж сх╕дною та зах╕дною ╠рупами п╕вн╕чно-кавказьких (г╕рських кавказьких) мов, а тим б╕льше м╕ж обома цими ╠рупами ╕ п╕вденнокавказькими (картвельськими) мовами св╕дчать про дуже давн╓ ╖х розд╕лення. По-друге, картвельськ╕ мови (грузинська, мегрельська, лазька, сванська), а так само баск╕йська ╕ шумерська, належачи до одн╕╓╖ з мовних прародин ("ностратично╖"), водночас виявляють ╕ родинн╕ зв'язки з п╕вн╕чнокавказькими мовами, як╕ входять в ╕ншу надродинами ("палео╓враз╕йську"). Ця уявна суперечн╕сть може, зда╓ться, тлумачитись лише так: ╕ картвельськ╕ мови, ╕ баск╕йська з шумерською в╕дображають спор╕днен╕сть м╕ж самими мовними надродинами ╕, отже, становлять сво╓р╕дний центр до╕сторичного мовотворного процесу в ╢враз╕╖.

Кр╕м того, сл╕д сказати, що найдавн╕ш╕ мови Африки (койсанськ╕ або "палеоафриканськ╕"), як╕ зараз ╕снують лише на п╕вдн╕ Африки, ран╕ше були поширен╕ далеко п╕вн╕чн╕ше, аж до ╢гипту, ╕ нав╕ть, за припущеннями досл╕дник╕в, могли сягати Кавказу. Припущення про спор╕днен╕сть цих давньоафриканських мов ╕з мовами ╢враз╕╖ (передус╕м п╕вн╕чнокавказькими) висловлювалося ран╕ше ╕ тепер отримало додатков╕ п╕дтвердження. Якщо ця думка в майбутньому буде остаточно об╠рунтована, то це означатиме, що кавказьк╕ мови - зосередження зв'язку м╕ж трьома великими мовними об'╓днаннями Старого Св╕ту.

Сл╕д зазначити, що час можливого розходження названих мовних надродин ма╓ бути дуже давн╕м, принаймн╕ недалеким в╕д поширення людини сучасного виду 30-40 тисяч рок╕в тому. Мови ╕нших надродин (американськ╕ ╕нд╕анськ╕, австрал╕йськ╕, б╕льш╕сть африканських) виявляються за сво╓ю структурою нов╕шими ╕ такими, що поширювалися п╕зн╕ше.

Таким чином, середземноморсько-чорноморсько-кавказький район може виявитися центром виникнення ╕ найдавн╕шого поширення мов не т╕льки Старого Св╕ту (Афро╓враз╕╖), а й Земл╕ взагал╕.

"Укра╖нська мова ╕ л╕тература"
Ки╖в, 1997, #10, стор.1