Мова явля╓ собою складний ╕нформац╕йний аспект феномену Укра╖ни, а саме си╠нальну систему, яка забезпечу╓ вза╓морозум╕ння м╕ж ╖╖ нос╕ями. Отже, мова ╓ основним засобом згуртування етносу, його розвитку ╕, зрештою, його самоусв╕домлення як нац╕╖. Разом з тим мова це система сл╕в. А "слово було на початку ╕ слово було Богом". Цей аспект слова, поряд з ╕нформац╕йним, живе й дос╕, на жаль, не для кожного. У грецьк╕й мов╕ в╕дпов╕дний терм╕н "ло╠ос" познача╓ як слово, так ╕ розум, ╕ Боготворця. Цей м╕стичний аспект слова да╓ змогу зд╕йснити й ╕ншу, не менш важливу, н╕ж вза╓морозум╕ння, функц╕ю мови, функц╕ю самоп╕знання, п╕знання св╕ту, п╕знання Бога.

У т╕сн╕й вза╓мод╕╖ з ╕ншими факторами етнотворення мова форму╓ нац╕ональний ментал╕тет, нац╕ональну культуру ╕ духовн╕сть нац╕╖. В процес╕ безперервно╖ вза╓мод╕╖ сво╖х елемент╕в протягом в╕к╕в мова розвива╓ться, збагачу╓ться, видозм╕ню╓ значення сл╕в, однак ╖╖ загальна структура збер╕га╓ сво╖ особливост╕. [...]

Почнемо з╕ слова "Правда". В укра╖нськ╕й мов╕ цим словом позначаються два поняття - поняття права, закону ("Правда Ярослава", "Руська правда") ╕ поняття ╕стини. Слово це по╓дну╓ ╕мена сонячного, чолов╕чого начала ("Ра") ╕ ж╕ночого, вологого ("Да"). За реставрац╕╓ю О.П.Знойка воно утворилось з прадавнього словосполучення "пра-в-да", яке означало "дитя неба", тобто божественну ╕стину ╕ водночас - вищий (небесний) закон. М.Я.Марр писав, - двозначн╕сть слова "правда" ╓ рудиментом пол╕семантизму ╕ характеризу╓ укра╖нську мову м╕рою розвитку б╕льш давньою, н╕ж ╕нш╕ ╕ндо╓вропейськ╕ мови".

Польський мовознавець М.Красуський у сво╓му досл╕дженн╕ корен╕в санскриту та ╕ндо╓вропейських мов д╕йшов висновку, що ╖х основою ╓ укра╖нська мова. [...]

Античн╕ греки слушно вважали, що серед багатозначност╕ сл╕в лише одне, а саме перв╕сне значення ╓ ╕стинним. Досл╕дження ╕стини, яка у грецьк╕й мов╕ позначена словом "етимон" ╕ було названо етимолог╕╓ю. Якщо переглянути етимолог╕чний словник, виданий у Ки╓в╕ у 80 роках XX ст., то створиться враження, н╕би переважна б╕льш╕сть сл╕в укра╖нсько╖ мови запозичена з ╕нших мов.

Причиною тако╖ спотворено╖ подач╕ матер╕алу була згадана у вступ╕ ╕мперська тенденц╕я трактувати укра╖нц╕в як недозр╕ле, неповноц╕нне в╕дгалудження рос╕йсько╖ нац╕╖, що не ма╓ н╕ сво╖х культурних традиц╕й, н╕ вартого згадки минулого, н╕ власного словникового запасу, н╕ нав╕ть достойно╖ назви для сво╓╖ земл╕.

Ця брехня викладалась так гучно ╕ впевнено, що чимало нав╕ть неперес╕чних людей пов╕рили у ╖╖ ╕стинн╕сть. Виступаючи в Ки╓в╕, американський президент Буш, м╕ж ╕ншим, висловився приблизно так: "...ви назвали свою кра╖ну Вкра╖ною, Кордоном...". Якби не такою навальною ╕ приголомшливою була пропаганда рос╕йських ╕сторик╕в, х╕ба могла б людина рангу Буша, людина здатна мислити, припустити, що ╕сну╓ у св╕т╕ народ, який м╕г би назвати свою кра╖ну Околицею, Кордоном?.. Отже, почнемо сво╖ етимолог╕чн╕ екскурси в укра╖нську мову й ментальн╕сть саме з найдорожчого для нашого народу слова, слова Укра╖на.

Поширене, але поверхове пояснення цього слова зводиться до того, н╕би слово Укра╖на означа╓ - "земля, що лежить скраю". Тако╖ думки дотримуються, зокрема, рос╕йськ╕ ╕сторики, як╕ переконують себе й ус╕х, н╕би наш╕ земл╕ ╓ окра╖ною Рос╕╖, зв╕дки й назва. Однак слово "Укра╖на" набагато старше в╕д само╖ Рос╕╖. Коли це слово вже писалося у давн╕х документах як назва нашо╖ держави, то ще не ╕снувало не т╕льки Рос╕╖, але й бодай маленького Московського княз╕вства, а майбутня столиця Рос╕╖ - Москва була пограничною заставою ки╖вських княз╕в на околиц╕ Укра╖ни.

Канадський професор Орест Субтельний, автор англомовно╖ ╕стор╕╖ Укра╖ни, розум╕╓ безглузд╕сть претенз╕╖ рос╕йських ╕сторик╕в, однак п╕дхоплю╓ ╖х тлумачення терм╕ну, твердячи, що Укра╖на це таки "земля скраю", але вже не Рос╕╖, а ╢вропи. Пан Субтельний, однак не може пояснити чому Укра╖на, на як╕й м╕ститься географ╕чний центр ╢вропи, а не, скаж╕мо, Шотланд╕я, ╓ "землею скраю". В╕н не може також вказати, яка конкретна ╓вропейська держава (згадаймо, що Рос╕╖ тод╕ ще не було) могла надати наш╕й земл╕ назву Окра╖на? Тако╖ держави тод╕ просто не ╕снувало. Не могли ж сус╕дн╕ невелик╕ княз╕вства чи корол╕вства молдаван, валах╕в, чех╕в, угр╕в, литовц╕в або поляк╕в назвати сво╓ю окра╖ною могутню Ки╖вську ╕мпер╕ю, що простяглась в╕д Чорного моря до Балт╕йського ╕ в╕д Карпат до Кавказу...

Те, що назва наших земель не ма╓ н╕чого сп╕льного з поняттям околиц╕-перифер╕╖, ц╕лком очевидно. Тому деяк╕ досл╕дники намагаються довести, що серед давн╕х ар╕йц╕в ╕снував загадковий народ укр╕в, який н╕бито й заснував свою державу Укра╖ну. К╕лька рок╕в автор витратив на пошук згадок про цих укр╕в у м╕фолог╕╖, ╕сторичних документах, мовознавств╕, але безусп╕шно... Довелось визнати, що ╕стор╕я укр╕в реально ╕сну╓ лише в г╕потезах ╖хн╕х прихильник╕в. До того ж муляли запитання: "в який спос╕б в╕д назви "укра" утворилась не "Укр╕я", а "Укра╖на""? Н╕, не фантомн╕ укри дали нам цю назву!

Але хтось ╖╖ дав...

Так от, назву Укра╖на дали наш╕й земл╕ наш╕ наш╕ предки, нашою мовою... Природно, що не в розум╕нн╕ окра╖ни... Цього слова та ще з таким значенням тод╕ не ╕снувало. Воно уведено до укра╖нсько╖ мови у XX стол╕тт╕ для ╖╖ зближення з рос╕йською. Але в т╕ часи широко вживалось слово, яке живе й дос╕, це д╕╓слово "украяти" ("вкраяти"). Слово означало "вид╕лити", "в╕д╕рвати", "в╕докремити". ╤ дос╕ в укра╖нськ╕й мов╕ ╕сну╓ вираз "вкраяти хл╕ба" (тобто вид╕лити, в╕докремити частину хл╕ба). ╤ дос╕ ╕снують слова "кравець", "краяти" сукню, "викро╖ти" годинку тощо... Але зовс╕м не в розум╕нн╕ околиц╕, а в значенн╕ вид╕лення, в╕докремлення. Так само, як хл╕б, матер╕ю або час, можна "украяти" землю.

Так само, як вкраяний хл╕б зветься окрайкою, украяна (тобто в╕докремлена в╕д решти, вид╕лена з-пом╕ж ╕нших) земля, буде зватись Укра╖ною (Вкра╖ною). Ми й сьогодн╕ вжива╓мо слово "кра╖на", утворене в╕д слова краяти, як загальну назву виокремлених з загалу земель. За сво╓ю р╕дною землею збер╕гся терм╕н - Укра╖на (Вкра╖на), з п╕зн╕шим переносом наголосу на "╖" - Укра╖на. Однак у Шевченка часто зустр╕ча╓мо й перв╕сний вар╕ант наголосу: "Я так ╖╖ люблю, мою Укра╖ну убогу...".

Отже назва нашо╖ земл╕, нашо╖ держави ╕ нашо╖ тисячол╕тньо╖ традиц╕╖ - "Укра╖на" - означа╓ буквально - "земля, вид╕лена для нас ╕з загалу, в╕докремлена в╕д решти", коротше - "наша власна земля".

Терм╕н "Укра╖на" дуже давн╕й, ймов╕рно, давн╕ший, н╕ж терм╕н "Русь", хоча в оф╕ц╕йному ки╖вському л╕топис╕ його вперше згадано лише у XII ст. Причиною замовчування ╓ те, що л╕тописець був на княж╕й служб╕, а княз╕ з певних причин популяризували терм╕н Русь. Колись П.Кул╕ш писав: "по-письменськи Мала Рос╕я, а по народному Укра╖на". У словар╕ укра╖нсько╖ мови Бориса Гр╕нченка наведено таку цитату з давньо╖ ╕стор╕╖ Укра╖ни: "Настав ╕нший порядок на Вкра╖н╕, як почали князьки-русь ╖╖ обер╕гати, з не╖ соб╕ данину брати ╕ сво╓ю, руською землею ╖╖ називати". Реставруючи св╕тогляд наших далеких предк╕в ма╓мо припустити, що в давнину слово Укра╖на най╕мов╕рн╕ше несло в соб╕ таки зм╕ст: "земля, вид╕лена нам Богом..."

Уривок з книги:
Олекс╕й Братко-Кутинський. Феномен Укра╖ни. -
К.: Веч╕рн╕й Ки╖в, 1996. - 304с. Стор╕нки 64-67