Я не хот╕в би мати ╕ншо╖ ╕стор╕╖,
кр╕м т╕╓╖ ╕стор╕╖ наших предк╕в,
що ╓ такою, якою нам дав ╖╖ Бог.
А. Пушк╕н.

╤стор╕я в певному сенс╕
╓ священною книгою народ╕в.
М. Карамз╕н.

"Влесову книгу" вчений св╕т прийма╓ поважно. Про це можна судити з╕ статей рос╕йських учених та з праць зах╕дних ╕сторик╕в. Але ц╕лком можливо, що це талановита фальсиф╕кац╕я, як ╕ "П╕сн╕ п╕вденних слов'ян" Проспера Мер╕ме, якими в╕н свого часу вв╕в в оману л╕тературний св╕т ╢вропи, в тому числ╕ й Пушк╕на.

"Влесову книгу" знайшов Юр╕й Миролюбов, в╕н же й переклав ╖╖ ╕з яко╖сь допотопно-слов'янсько╖ мови протягом дивовижно короткого часу. "Влесова книга" - це пам'ятка дохристиянсько╖ стародавньо-русько╖ культури, якщо це не ╓ спритна п╕дробка, бо перекладач - великий знавець рос╕йсько╖ старовини, а також - великий рос╕йський патр╕от ╕ непримиренний ворог усього антирос╕йського, в тому числ╕ й так звано╖ "нормандсько╖ теор╕╖". Що ж таки насправд╕ - це диво, що виринуло ╕з темряви минулих в╕к╕в ця "Влесова книга"? Розв'язати цю проблему - справа вчених, а може, й комп'ютера за сучасно╖ електронно-мислячо╖ техн╕ки.

Ми ж будемо тут говорити лише про те, як╕ ╕сторичн╕ асоц╕ац╕╖ викликають твердження "Влесово╖ книги" й тих автор╕в, що ╖╖ коментують, "Влесова книга" н╕бито говорить про дохристиянський, поганський пер╕од сх╕дних слов'ян. Добре. А що ми зна╓мо про ранньохристиянський пер╕од сх╕дних слов'ян? Що говорить про це рос╕йська ╕стор╕я - ми зна╓мо, Розкриймо будь-яку брошуру, статтю будь-якого автора-╕сторика - дореволюц╕йного, сов╓тського, або ем╕╠рантського, що пише в умовах духовно╖ свободи Заходу, ╕ - дивовижна одностайн╕сть: ╕стор╕я Рос╕╖ скр╕зь ╕ в ус╕х почина╓ться з 14 стор╕ччя. А ран╕ше? Коли йдеться про те, що було ран╕ше, то вс╕, як один, описують, розглядають ╕стор╕ю Укра╖ни, Ки╖вську Русь.

Але Ки╖вська Русь "прописана" на територ╕╖ Укра╖ни, там жили й творили свою ╕стор╕ю предки тепер╕шн╕х укра╖нц╕в. А де ж ╕стор╕я рос╕йського народу, наша ╕стор╕я до 14 стор╕ччя? Чим займалися наш╕ предки, якими вони були? Хто нам скаже, якщо в нас нема╓ власно╖ ╕стор╕╖ до 14, стор╕ччя, якщо у нас нема╓ вчасного ╕сторичного минулого?

Особливо, з наукового погляду, чудесна "╤стор╕я СССР". Почина╓ться вона з розпов╕д╕ про державу Урарту на озер╕ Ван. Урарту - держава стародавн╕х в╕рмен╕в, але дал╕ н╕де в "╤стор╕╖ СССР" не знайдете й згадки про В╕рмен╕ю, х╕бащо згаду╓ться ╖╖ активн╕сть чи пасивн╕сть у революц╕╖ 1917 року.

Така ж ло╠╕ка пану╓ ╕ щодо факт╕в ╕стор╕╖ Укра╖ни ╕ укра╖нського народу. Така ж ло╠╕ка ╓ не лише в "╤стор╕╖ СССР", але й у будь-якого рос╕йського ╕сторика також ╕ в стосунку до Б╕лорус╕╖ ╕ б╕лоруського народу. Згадали, де не можна цього обминути, про Велике Княз╕вство Литовське - як стор╕нку рос╕йсько╖ ╕стор╕╖, а дал╕ мовчанка, н╕би б╕лоруський народ зник, под╕бно до скит╕в.

Ми, рос╕яни, вс╕ - з будь-яким р╕внем осв╕чености - б╕льш чи менш добре зна╓мо ╕стор╕ю Ки╖всько╖ Рус╕. Але що було там дал╕? Як Ки╖вська Русь перетворилась на Запор╕зьку С╕ч? ╤ як Запор╕зька С╕ч - цей сво╓р╕дний, ╓диний ╕ неповторний в ╕стор╕╖ людства державний утв╕р з демократичними законами, з високою осв╕чен╕стю громадян, - як ця Запор╕зька С╕ч перетворилась на РУ╥НУ - так укра╖нц╕ називають той пер╕од ╕стор╕╖ сво╓╖ батьк╕вщини, коли таку блискучу ╕стор╕ю Укра╖ни було перетворено на "витоптаний пустир ╕стор╕╖". За наказом Катерини Друго╖ столицю Запор╕зько╖ С╕ч╕ на остров╕ Хортиця генерал Текел╕й зр╕вняв ╕з землею, переорав; останнього "президента" (Кошового отамана) Запор╕зько╖ С╕ч╕ Петра Калнишевського запроторено в Соловецький манастир, де в╕н п╕сля двадцятил╕тнього ув'язнення осл╕п ╕ помер; а всю вищу старшину (адм╕н╕страц╕ю) Запор╕зько╖ С╕ч╕ заслано в Сиб╕р. Так перестала ╕снувати Запор╕зька Козацька Республ╕ка. Цю стор╕нку ╕стор╕╖ укра╖нського народу рос╕йськ╕ ╕сторики чомусь ╕╠норують, так само як ╕ в╕домост╕ про Ки╖вську Русь, про Олега, про ╤горя й Ольгу, про Ярослава Мудрого та його "Правду". Аполо╠ети й ╕деоло╠и рос╕йсько╖ ╕мперсько╖ ╕де╖ перейменували Укра╖ну на "Малорос╕ю", а укра╖нц╕в на "малорос╕в". Слова "Малорос╕я" ╕ "малороси" так╕ штучн╕, як ╕ слово "колхоз". Хто в даний час ╕ де вжива╓ слово "Малорос╕я"? Тепер ╕ в СССР вживають слово Укра╖на з пошаною. Але, як говорить народна мудр╕сть, - хр╕н в╕д редьки не солодший. Тепер так само, як ╕ в часи царизму, укра╖нських патр╕от╕в засилають у Сиб╕р, за меж╕ р╕дно╖ земл╕, т╕льки в значно б╕льш╕й к╕лькост╕.

Як поводяться рос╕йськ╕ ╕сторики з ╕сторичним матер╕алом? Не можемо н╕чого сказати про творч╕сть тих ╕сторик╕в, що були попередниками Карамз╕на. Але ось перед нами Карамз╕нова "История Государства Российского". П╕д заголовком "Древние сведения о России" Карамз╕н пише про тавр╕в, к╕ммер╕йц╕в, г╕перборе╖в, про Ольв╕ю, Пант╕капею, Фана╠ор╕ю, про скит╕в, ╠от╕в, сармат╕в, алан╕в, венед╕в; про латиськ╕ народи (мов би передбачив СССР!). Нема╓ т╕льки Урарту ╕ озера Ван.

Але, вибачте, що ж тут в╕дноситься до ╕стор╕╖ Рос╕╖ хоча б територ╕ально? Чи, може, наш╕ (рос╕ян) предки висували форпости за тисячу к╕лометр╕в на п╕вдень для зв'язку з сарматами? Карамз╕н посунув ╕стор╕ю Рос╕╖ на п╕вдень, зан╕с у нашу (рос╕йську) ╕стор╕ю, так би мовити, чужий елемент. Злегка торка╓ться в╕н ╕ властиво нашо╖, рос╕йсько╖ ╕стор╕╖ час╕в сармат╕в: "...Так зван╕ слов'яни, як╕ п╕сля Р╕здва Христового заснували Новгород...". А дал╕ йде ╕стор╕я Ки╓ва ╕ Ки╖всько╖ Рус╕. Чим керувався великий ╕сторик, творячи свою "священну книгу"? Переконано писав неправду, або ж, бажаючи догодити ╕мператоров╕, вихваляв д╕ла цар╕в "дому Романових", як н╕бито "Рюрикович╕в". Але Романови були Рюриковичами, як то кажуть - "через дорогу навприсядки"; Анастас╕я Романова одружилася ╕з ╤ваном Грозним - оце ╕ вся спор╕днен╕сть, "нашому тинов╕ двоюр╕дна л╕ска". Та й Олександра Романова Першого н╕як╕ ╕сторичн╕ прикраси не ц╕кавили - це можна з певн╕стю припустити; у нього була власна ╕стор╕я з батьком, яка й звела його в могилу, або в "старц╕", як твердить ле╠енда.

Ф╕зики й математики чомусь прагнуть абсолютно╖ точности в сво╖х обрахунках, будь-яка неточн╕сть, нав╕ть найменша - не там кома, не той знак - приводить до помилкового висновку. ╤ в граматиц╕ - поставте кому не там, ╕ вийде ц╕лком ╕нший зм╕ст ("скарати на смерть не можна помилувати"). Маленький недогляд - забувають ╕сторики ╕стор╕ю, або навмисне спотворюють, багато з нас так оц╕нюють наш╕ (рос╕йськ╕) колон╕альн╕ досягнення. ╤сторики забувають, що слова "Русь", "руський" у часи Ки╖всько╖ Руси в╕дносилися природно до територ╕╖ навколо Ки╓ва, а це ╕стор╕я Укра╖ни, а не Рос╕╖. ╤ щойно к╕лька стол╕ть п╕зн╕ше, коли на територ╕╖ Ки╖всько╖ Руси вже забули те слово "Русь", воно "ожило" в Московському царств╕. ╤сторикам не можна не знати того, ╕сторики працюють на ╕сторичному матер╕ал╕. Знають, але "забувають".

Французи не претендують на територ╕╖ ╕ середньов╕чну культуру Бавар╕╖, бож баварц╕ колись називались франками. Таке ж саме сталося ╕ з Норманд╕╓ю - де нормани, а де Норманд╕я. Але там усе ясно, н╕яких претенз╕й, н╕яких непорозум╕нь нема╓. А що пишуть про нашу, рос╕йську ранньохристиянську ╕стор╕ю ╓вропейськ╕ ╕сторики? В╕зьм╕мо сол╕дне видання "╤стор╕ю людства", працю багатьох н╕мецьких об'╓ктивних ╕сторик╕в, видану в Санкт-Петербурз╕ на початку 20-го стол╕ття. Брехлив╕ або фальсиф╕кован╕ тлумачення, стереотипн╕ великодержавницьк╕ штампи, що якось виникли чи ╖х створено ╕сториками ╕мперсько╖ Рос╕╖, а в╕дтак - засво╓н╕ ╕сториками, що написали "╤стор╕ю людства" застосовуються пост╕йно. Ось приклад:

"Включення Рос╕╖ в балт╕йську торг╕влю було особливо важливою ╕ знаменною под╕╓ю. Вона в╕дноситься до початку 12 стол╕ття. Щоправда, ще в часи Генр╕ха Другого ╕ Сал╕йц╕в райнськ╕ й верхньон╕мецьк╕ купц╕ вели торг╕влю з Ки╓вом, великим центром П╕вденно╖ Рос╕╖. В Ки╓в╕ концентрувалась рос╕йська торг╕вля з припонт╕йськими державами ╕ Грецькою ╕мпер╕╓ю".

Яка "Рос╕я" в 12 стол╕тт╕? Або не Рос╕я, або не припонт╕йськ╕ кра╖ни... Чомусь щодо ╓вропейських держав дотриму╓ться ╕сторична точн╕сть ╖хн╕х ╕сторичних назв, наприклад: стародавн╕й Рим, Римська ╕мпер╕я, м╕ста-держави - М╕лан, Генуя, Венец╕я й ╕нш╕. ╤ т╕льки щодо Рос╕╖ та ╖╖ колон╕й ця точн╕сть не обов'язкова?

В Ки╓в╕ 12 стол╕ття концентрувалась "рос╕йська торг╕вля". ╤ це пишуть ╕сторики! Плутають дво╓ р╕зних сл╕в: "руський" ╕ "рос╕йський". Останн╓ слово, як терм╕н, що означа╓ нашу (рос╕ян) нац╕ональну приналежн╕сть, виникло не так давно. Ще за царя Олекс╕я "Т╕шайшого" не було "рос╕ян", а були москов╕ти (москал╕), рязанц╕, новгородц╕. Слово "руський" не ╕дентичне з сучасним рос╕йським словом "русский" у значенн╕ самоназви рос╕ян. Слово "руський" походить ╕з старо╖, вже мертво╖ церковнослов'янсько╖ мови ╕ належить Ки╖вськ╕й Рус╕, Слово ж "русский" - ╕з сучасно╖ рос╕йсько╖ мови, ╕ його значення вс╕м зрозум╕ле.

Н╕мецьким ╕сторикам так╕ помилки можна вибачити, але коли так╕ письмов╕ "помилки" зустр╕чаються в сучасних рос╕йських ╕сторик╕в знайте: цей ╕сторик або нев╕глас, тобто не ╕сторик, або так званий великодержавник, що також несум╕сне з наукою. Наука - умоглядна ╕стина (В. Даль), наука несум╕сна з пол╕тиканством, до якого прямо й безпосередньо належить великодержавництво.

Часто рос╕яни, ╕ найчаст╕ше - не до реч╕, повторюють фразу Олега: "Мат╕р'ю вс╕х руських город╕в хай буде Ки╖в". Можна з певн╕стю сказати, що Олег не знав н╕яких ╕нших "руських" город╕в, кр╕м Ки╓ва, Вишгорода, Черн╕гова та Новгород-С╕верська. Новгород Великий не був "руський", це був город новгородц╕в.

Дал╕ н╕мецький ╕сторик в "╤стор╕╖ людства" пише, а, може, так лише переклав рос╕янин - перекладач: "Лише в 9 ╕ 10 стол╕ттях Християнсько╖ ери ц╕ кра╖ни (Сх╕дна ╢вропа) стають для нас б╕льше осв╕тленими. В цей час ми зустр╕ча╓мо дв╕ збудован╕ держави: рос╕йську (Russisch) ╕ польську". Оце той математичний знак - плюс або м╕нус. Написано "рос╕йська" ╕ все зрозум╕ло - це "╕стор╕я Рос╕╖".

Якщо поставити другий знак, тобто написати "руська", як ╕ писали в листах ╕ документах тих час╕в, будемо мати ╕нший результат, а саме ╕стор╕ю Укра╖ни. Бо все, що творилося на територ╕╖ Укра╖ни (за винятком про╖зду Катерини Друго╖ до Одеси), все, що написано на територ╕╖ Укра╖ни, "Слово о полку ╤горев╕м". Л╕тописи - все це належить Укра╖н╕ й укра╖нському народов╕.

На т╕й же стор╕нц╕ "╤стор╕╖ людства" н╕мецький ╕сторик говорить про Укра╖ну; "Жоден народ не створив тако╖ поетично╖ творчости, як укра╖нський"... Он як! Виходить, на територ╕╖ "Рос╕╖" жили все таки колись укра╖нц╕ ╕ створили св╕й чудовий геро╖чний епос, сво╖ поетичн╕ думи? Справд╕, все воно було саме так, ус╕ жили на сво╖х м╕сцях ╕ не звертали уваги на майбутн╕ ╕нтерпретац╕╖ ╕сторик╕в. "Русск╕" (рос╕яни-москал╕) жили на територ╕╖ Вятсько╖, Тверсько╖, Орловсько╖ ╕ ╕нших рос╕йських губерн╕й, укра╖нц╕ - на сво╖й земл╕, ╕ вс╕ щось творили, укра╖нц╕ - сво╖ думи, рос╕яни - казки ╕ бил╕ни. Т╕льки чомусь рос╕йським ╕сторикам б╕льше ц╕кава ╕стор╕я укра╖нського народу, ╕ вони "привносять" ц╕ чуж╕ стор╕нки в ╕стор╕ю рос╕йського народу, ╕╠норуючи при цьому р╕дну ╕стор╕ю (маю на уваз╕ ╕сторичн╕ под╕╖ до 14 стор╕ччя).

В книжц╕ Д╕твидаву про староруську зброю говориться про Суздальськ╕ л╕тописи. Очевидно, також ╕ на ╕нших рос╕йських територ╕ях писались л╕тописи, але про це рос╕йська ╕стор╕я промовчу╓. Одночасно з ╕снуванням Ки╖всько╖ Руси ╕снували також громадськ╕ об'╓днання наших (рос╕йських) предк╕в, кр╕м Пскова ╕ Новгорода; але й про Псков ╕ Новгород також мало говориться в рос╕йськ╕й ╕стор╕╖, нашим ╕сторикам блиск Ки╖всько╖ Руси зат╕нив св╕т! Р╕д бояр Романових досл╕джують з 13 стор╕ччя - значить ╓ щось ╕з документ╕в. Це й повинно бути в основ╕ рос╕йсько╖ ╕стор╕╖, а не "Пов╕сть временних л╕т". Ця "Пов╕сть" могла бути лише паралельним матер╕ялом, оск╕льки там згаду╓ться й про наших (рос╕йських) предк╕в, про под╕╖ на наш╕й (рос╕йськ╕й) земл╕.

В ╕ншому м╕сц╕ н╕мецький ╕сторик пише: "Ще до 9 стол╕ття Рос╕ю перетинав жвавий торговельний шлях в╕д Ф╕нсько╖ затоки через озеро ╤льмень до Дв╕ни, пот╕м вниз по Дн╕пр╕ через Чорне море в Грец╕ю. На цьому шляху "╕з варяг╕в у греки" лежали старовинн╕ дерев'ян╕ м╕ста, колишн╕ перв╕сн╕ торговельн╕ станиц╕".

Це наш╕ (рос╕йськ╕) предки жили в тих дерев'яних м╕стах (м╕ж Ф╕нською затокою ╕ Дв╕ною), але що ми зна╓мо про них? Хтось ╕з них займався торг╕влею, значить ум╕в рахувати. Очевидно, стародавн╕м купцям доводилося й писати, скаж╕мо - записувати борги або перел╕к сво╖х товар╕в. На ц╕й хитк╕й, але досить переконлив╕й п╕дстав╕, можна здогадуватися, що в тих дерев'яних м╕стах серед наших предк╕в ╕снувала письменн╕сть. Припустимо, що не вс╕ письменн╕ мешканц╕ тих м╕ст займалися торг╕влею, хтось ╕з них мав ╕ неутил╕тарн╕ покликання, хтось сид╕в ╕ для власного задоволення, для душ╕ ╕ тими ж таки, в т╕ часи загально прийнятими, знаками щось писав для себе на пам'ять. Так╕ пам'ятники стародавньорусского письменства знаходять, такими ╓ ╕ новгородськ╕ берестян╕ таблички й п╕зн╕ш╕ пам'ятники, л╕тописи, як, напр., Суздальський. Др╕бниця? Нема╓ того блиску, що в Ки╖вськ╕й Рус╕? Але це наше. Покищо не чути про пожеж╕ в рос╕йських б╕бл╕отеках, "╕сторики" в цив╕льному ще не добрались (або добрались, але без крику й вогню?) до Суздальских, Тверських, Вятських та ╕нших л╕топис╕в, ще не спалили ╖х, як Б╕бл╕отеку Укра╖н╕стики в Ки╓в╕. Правда, скр╕зь, по вс╕х уц╕л╕лих церквах ╕ манастирях м╕стяться тепер товаров╕ склади або стайн╕. Якщо десь були манастирськ╕ арх╕ви, ╖х за 70 рок╕в "про╠ресивно╖" сов╓тсько╖ влади давно з'╖ли гнилизна й щури.

Одначе наша рос╕йська земля така широка ╕ багата ("порядку лише в н╕й нема"), що ╓ п╕дстави спод╕ватися, що дещо десь збереглось, буде з╕бране ╕ ляже в основу "╤стор╕╖ Рос╕йського Народу", в "╤стор╕ю рос╕йського Права", в "╤стор╕ю Рос╕йсько╖ Держави" - без чужих "при╓днань", якими б яскравими вони, ц╕ запозичення з ╕стор╕╖ народу-сус╕ди, не були. Наш╕ д╕ти з╕ сво╓╖ р╕дно╖ ╕стор╕╖ мають вивчати в школах те, що в╕дбувалось, стол╕ття за стол╕ттям, на наш╕й ╕сторичн╕й територ╕╖, те, що творили наш╕ предки. Хай мало збереглось в╕домостей, це н╕чого, зате це буде наше власне.

"Народ творить собою певну ╕ндив╕дуальн╕сть, коли в╕н ма╓ не лише к╕лька в╕дм╕нних назв для тих же речей, понять ╕ т.д., але й розгляда╓ реч╕ особливим зором ╕ творить нов╕ поняття, нов╕ установи. В цьому й поляга╓ ф╕лософський св╕тогляд народу, його духовна д╕яльн╕сть. Недоведен╕ думки часто ╕ в╕дважно висловлюються саме щодо цих дел╕катних (╕ дражливих) питань про нац╕ональн╕ особливост╕, в яких пост╕йно доводиться наражатись то на самолюбство, то на незаслужене приниження сус╕д╕в"...

Це пише н╕мецький ╕сторик н╕би конкретно про нас, рос╕ян. Наш╕ рос╕йськ╕ автори пишуть про будь-що староруське, - чи то буде ╕стор╕я, л╕тература, чи ╕стор╕я Православно╖ Церкви - ╕ переносять д╕яльн╕сть рос╕йського народу на територ╕ю Укра╖ни, ц╕лковито забуваючи, що на земл╕ ╓, ╕сну╓ в реальн╕й д╕йсност╕, а не лише абстрактно розум╕╓ться, п'ятидесятим╕льйоновий укра╖нський народ.

Оборонц╕ рос╕йсько╖ ╕мперсько╖ ╕де╖ твердять, що в часи Ки╖всько╖ Руси (часи написання старослов'янських л╕топис╕в) була "загальнослов'янська мова". Я не збагачена ╕сторичними й л╕н╠в╕стичними знаннями в так╕й м╕р╕, щоб дискутувати на цю тему, але в тих твердженнях в╕дчува╓ться фальш. Чому на величезних просторах, при так╕й розс╕яност╕ слов'ян в╕д Чорного й Адр╕атичного до Балт╕йського ╕ Б╕лого мор╕в, при т╕й замкненост╕, в╕дгородженост╕ л╕сами, ╕снувала одна мова? ╤ н╕хто пояснити цього не може, проте вс╕ м╕цно на цьому стоять.

Та ось починають чутися голоси мо╖х однодумц╕в. У статт╕ про "Влесову книгу" рос╕йський ╕сторик О.Скурлатова пише: "Ледве чи можна судити про здогадний поганський писемний пам'ятник - "Влесову книгу" - з погляду норм ╓динов╕домо╖ нам церковнослов'янсько╖ мови, якою писали християнськ╕ автори. З другого боку ╓ багато ар╠умент╕в на користь того, що письменн╕сть на Рус╕ ╕снувала задовго до прийняття християнства. Збереглись до наших дн╕в д╕ялектизми ╕ м╕сцев╕ гов╕рки, властив╕ жителям р╕зних областей, то також поб╕чно св╕дчать про можлив╕сть багатомовност╖ в Стародавн╕й Руси".

Читаючи словник церковнослов'янсько╖ мови, мимовол╕ зверта╓ш увагу, що ця мертва мова ма╓ багато сл╕в, зак╕нчень ╕ д╕╓сл╕вних форм живо╖ укра╖нсько╖ мови. Сучасн╕ рос╕йськ╕ слова також зустр╕чаються, але не так часто, а рос╕йськ╕ зак╕нчення й д╕╓сл╕вн╕ форми, наск╕льки пригадую не зустр╕чаються зовс╕м. Чи не означа╓ це, що церковнослов'янська мова - це й була староукра╖нська (книжна) мова? А те, що в ус╕х манастирях колишньо╖ Рос╕╖ писали ц╕╓ю староукра╖нською мовою, то в цьому нема╓ н╕чого дивного, бо вся грамота у волод╕нн╕ Рюрикович╕в у Середньов╕чн╕ часи йшла з ки╖вських манастир╕в. Це ж бо була мова тогочасних культурних людей, - так, як у 19 стол╕тт╕ рос╕йськ╕ дворяни вживали французьку мову зам╕сть р╕дно╖, а в л╕тературних творах того часу часто можна зустр╕ти засудження (чим славиться рос╕йська л╕тература) морал╕ рос╕йських дворян, що не знали р╕дно╖ мови. У Пушк╕на Тетяна не знала рос╕йсько╖ ("русской") грамоти.

Ось як наш╕ (рос╕йськ╕) ╕сторики творять сво╖ "науков╕" побудови (концепц╕╖): "Цього не могло не бути, отже..." - ╕ дал╕ йде ╕сторичне твердження немовби на гран╕ акс╕оми, що не потребу╓ доказу. ╤ так╕ фрази часто зустр╕чаються в рос╕йськ╕й ╕сторичн╕й науц╕. Щоб показати, як самов╕льно поводяться рос╕йськ╕ вчен╕ з ╕сторичними фактами й ╕сторичною ╕стиною, наведемо к╕лька приклад╕в. Ось сов╓тський академ╕к А.Орлов у книжц╕ "Володимир Мономах" (видання Академ╕╖ Наук СССР, 1946 р.), пише: "В цьому ╕стор╕о╠раф╕чному ряд╕ знаходять соб╕ м╕сце ╕ наш╕ власн╕ погляди на Мономаха, що незрушно ╠рунтуються на визнанн╕ його великих заслуг перед нашою В╕тчизною". Сов╓тський академ╕к вважа╓ сво╓ю в╕тчизною, природно, СССР, куди належить, як частина, Укра╖на, хоча й ма╓ право на самовизначення. Та все ж таки рос╕яни вважають за свою в╕тчизну Рос╕ю, ╕ як сказав один молодий ╕сторик: "Я також за велику непод╕льну Рос╕ю, але при чому тут Укра╖на?".

В книжц╕ академ╕ка Орлова 190 стор╕нок, ╕ скр╕зь в╕н пише: "Русь", так як радив Маяковський: "Ми говорим "партия", подразумеваем - "Ленин". Так ╕ тут, скр╕зь "Русь" - розум╕╓ "Рос╕я", Але "забув" академ╕к (а не знати цього в╕н не м╕г), що наша В╕тчизна "Руссю" (себто Рос╕╓ю) стала називатись щойно з 17-го стол╕ття, а до 14-го ст. Руссю називалась територ╕я Укра╖ни. Нещодавно померлий професор ╕сторик Ульянов пише таку лукаву й ганебну для нормально╖ людини, а тим б╕льше для вченого, фразу: "З час╕в ╡ердера в оборону м╕сцевих д╕алект╕в написано так багато книжок ╕ статтей, що якось непристойно заперечувати проти ╖х узаконення. Одначе всеб╕чно осв╕чен╕ поборники ц╕╓╖ ╕де╖, под╕бно до нашого Драгоманова, з давн╕х час╕в висовували одну умову...". Дал╕ йде зовс╕м безглузде твердження (багатосл╕вне, на п╕встор╕нки), що Драгоманов, мовляв, бол╕в за "державну ц╕л╕сть Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖".

Нашим (тобто - рос╕йським) Драгоманов н╕коли не був. Це ж бо наш ╕мперський уряд "царя-освободителя" запропонував Драгоманову, порядком припинення д╕яльности цього, мовляв, "польського революц╕йного а╠ента", залишити Ки╖в ╕ перейти в один ╕з п╕вн╕чних (рос╕йських) ун╕верситет╕в (було таке покарання для укра╖нських патр╕от╕в). Але Драгоманов в╕дхилив таку заманливу пропозиц╕ю, його було зв╕льнено, в╕н ви╖хав за кордон ╕ до Рос╕╖ в╕дтод╕ н╕коли не повертався. Драгоманов був великим громадянином Укра╖ни, В╕н був в╕домим ученим, за кордоном - професором Соф╕╖вського ун╕верситету в Болгар╕╖. Список його наукових праць склада╓ 34 стор╕нки друкованого тексту.

Ем╕╠рац╕я Драгоманова припала на час так зв. Емського указу царя Олександра Другого. Цей указ забороняв укра╖нцям писати й друкувати книжки, читати ╖х ╕ сп╕вати (в театр╕) р╕дною мовою. Професор Ульянов назива╓ укра╖нську мову "м╕сцевим д╕алектом", мову п'ятидесятим╕льйонового народу, народу з багатою ╕стор╕╓ю, сво╖ми звичаями, сво╖м фольклором, п╕снями, зрештою, з╕ сво╓ю окремою мовою та сво╓ю багатою л╕тературою. Академ╕к Д.С.Л╕хачов пише: "Нац╕ональне безконечно багате. Тут суперечки нема╓. Та ще в такого багатом╕льйонового народу, як рос╕йський. Нав╕ть якщо взяти рос╕йське багатство т╕льки в одн╕й д╕лянц╕ - в л╕тератур╕, ╕ нав╕ть беручи т╕льки сучасну л╕тературу, то який же ще народ ма╓ таке багатство?".

Але н╕, нам (рос╕янам) ще мало. Ми ще перехоплю╓мо багатство наших "молодших брат╕в". Ф╕нську "Калевалу" ми не зарахували до "давньорусско╖" л╕тератури, ╕ Грузинського "Витязя у тигров╕й шкур╕" - також, а от укра╖нське "Слово о полку ╤горев╕м" - це "наше!" "Слово" написане старовинною мертвою мовою. "Кон╕ ржат за Сулою, звенит слава в Ки╓в╕, труби трубят в Новгород╕ (С╕верському, 100 км в╕д Ки╓ва), стоят стада в Путивл╕". Путивль - це Сумська область, Новгород С╕верський - Черн╕г╕вська, Ки╖в - столиця Укра╖ни, Сула - р╕чка в Укра╖н╕, л╕ва притока Дн╕пра... Що ж тут рос╕йське ("древнерусское")? Можливо, "древнерусский" письменник бував у в╕дрядженн╕ в Ки╖вськ╕й Рус╕, написав "Слово о полку ╤горев╕м" ╕ залишив там на пам'ять?

Д.С.Л╕хачов зна╓ про ╕снування Укра╖ни й укра╖нського народу. Хот╕лось би в╕д нього почути, чому "Слово о полку ╤горев╕м" тв╕р "древньорусской" л╕тератури, а не давньоукра╖нсько╖. Але в нас нав╕ть такого поняття-терм╕ну, як "давньоукра╖нська л╕тература" не ╕сну╓. Все "русское"!

Д.С.Л╕хачов пише ("Заметки о России", вид. Советская Россия, 1984): "Ми не зна╓мо про себе найпрост╕ших речей. ╤ не дума╓мо про ц╕ прост╕ реч╕". Ц╕ дв╕ фрази якось неспод╕вано з'явились у текст╕ ╕ не пов'язан╕ з тим, що вище, ╕ н╕ з тим, що п╕сля. Можливо, це ╓ в╕дпов╕дь на питання, чи задумуються рос╕йськ╕ вчен╕ над рос╕йською ╕стор╕╓ю: а що ж було в нас до 14 стол╕ття? Арх╕тектура була - церкви й живопис були - ╓ ╕кони, фрески. А л╕тература, л╕тописи? А життя народу? Де наша ╕стор╕я до 14 стол╕ття? Невже ж ╕ дал╕ нам рахувати ╕снування нашого народу з Урарту на озер╕ Ван, пот╕м - Ки╖вська Русь, пот╕м - Велике Княз╕вство Литовське, ╕ т╕льки тод╕ - Московське царство? Якщо у нас до 14 ст. не було ан╕ ╕стор╕╖, ан╕ л╕тератури - то не так страшно, ми ж бо за 17, 18, 19 стол╕ття ст╕льки всього придбали, так розбагат╕ли на ╕стор╕ю, л╕тературу! Нав╕що ж присвоювати чуже? Олег, ╤гор, Ольга, Володимир, Ярослав Мудрий, Мономах, "Пов╕сть временних л╕т", Нестор, Ки╖вська Русь, Ки╖в - усе це належить Укра╖н╕. Добров╕льно в╕дмовитись в╕д цих скарб╕в, пограбованих нашою розб╕йницькою рос╕йською силою - наш борг. Доктор Д.С.Л╕хачов у сво╖х "Поучениях" пише: "При╓мно робити подарунки". А повертати господарев╕ його власн╕сть, кимось ран╕ше в╕д нього в╕д╕брану, мусить бути ще при╓мн╕ше. Ось "Хрестоматия древнерусской литератури". У н╕й по порядку п╕д рубрикою "Памятники литературы Киевской Руси" наступне: "Слово о законе и благодати", "Повесть временных лет", "Изборник Святослава", "Поучение Мономаха", "Сказание о Борисе и Глебе", "Житие Феодосия Печерского", "Слово о полку Игореве", "Ки╓во-Печерский Патерик". Наступн╕ рубрики: "Памятники литературы периода феодальной раздробленности". Тут уже зустр╕чаються наш╕ р╕дн╕ теми. "Повесть о разорении Батыем Рязани", "Житие князя Александра Невского". Пот╕м "Памятники литературы времени объединения Северо-Восточной Руси и образования Русского централизованного государства". Тут уже душа рад╕╓ - все чисто рос╕йськ╕ твори: про Задонщину, про Стефана Пермського, про Дм╕тр╕я Донського, про Серг╕я Радонежського, про Афанас╕я Н╕к╕т╕на, про Псков. ╤ дал╕ йде вже л╕тература хоч ╕ "давньорусская", але суто рос╕йська, на рос╕йськ╕ теми. Дозвольте, а де ж пам'ятники старовинно╖ л╕тератури укра╖нського народу, в╕н живе тут же таки, в Укра╖н╕, "в╕д час╕в створення св╕ту", на берегах Дн╕пра в╕н родився, хрестився ╕ в╕дзначався блискучою культурою, н╕куди не переселявся, ╕ ще не виявлено дос╕ ╕сторичною наукою, щоб укра╖нц╕ в якомусь стол╕тт╕ ╕ зв╕дкись прийшли й окупували Ки╖в, як турки Константинополь.

Треба, панове-товариш╕, роз╕братись ╕ под╕лити давню л╕тературу ╕ давню ╕стор╕ю по-братському, чуже повернути, сво╓ залишити соб╕. Хай пам'ятники л╕тератури Ки╖всько╖ Руси називаються давньоукра╖нською л╕тературою. А в нас десь ╓ Суздальський л╕топис, п╕сн╕ К╕рш╕ Дан╕лова ╕ ще 60 назв давньорос╕йських твор╕в (як видно ╕з заголовк╕в твор╕в у вищезгадан╕й Хрестомат╕╖), нав╕ть п╕сля виключення пам'ятник╕в л╕тератури Ки╖всько╕ Рус╕. Нав╕ть великий Пушк╕н гр╕шив проти ╕сторично╖ ╕стини. В лист╕ до Чаада╓ва Пушк╕н писав: "Щодо нашо╖ ╕сторично╖ н╕кчемности, то я р╕шуче не можу з вами погодитись. В╕йни Олега ╕ Святослава, ╕ нав╕ть окрем╕ чвари - х╕ба це не те життя, повне кипучого шумування ╕ палко╖ свав╕льно╖ д╕яльности, якою в╕др╕зня╓ться юн╕сть ус╕х народ╕в".

В╕йни Олега ╕ Святослава, х╕ба це наша ╕стор╕я? Таж ╓ властивий господар тих во╓н, але в╕н сидить з кляпом у рот╕.

Але що було в часи во╓н Олега ╕ Святослава на наш╕й земл╕? З ким воювали в'ятич╕, кривич╕ ╕ руси, сус╕ди Булгара Великого? Цих рус╕в опису╓ арабський мандр╕вник Амад-бен-Фадлам, що прибув 11 травня (!) 922 року в столицю Булгара Великого. В╕н пише: "П╕сля того (спалення) присутн╕ спорудили на тому м╕сц╕ щось под╕бне до круглого кургана, посадили посеред нього велике букове дерево ╕ написали на ньому ╕м'я померлого поруч з ╕менем князя рус╕в".

З цього уривку видно, що як╕сь м╕стичн╕ "руси", ще в дохристиянськ╕ часи знали грамоту ╕ жили вже не племенами, оск╕льки мандр╕вник згаду╓ "князя рус╕в". В арх╕вах ╢вропи ╓ старовинн╕ документи, де (як ╕ в наведеному вище) згаду╓ться "рус╕в". З╕брати т╕ в╕домост╕ разом завдання ╕сторик╕в. ╢ й на територ╕╖ Рос╕╖ як╕сь писемн╕ пам'ятники, хай ╕ м╕зерн╕, але це ц╕нне для нас.

Професор Колпакова, фольклорист, пише, що на наш╕й П╕вноч╕ ще до час╕в царя Петра була жвава торг╕вля, систематично приходили чужоземн╕ корабл╕, кв╕тло рем╕сництво ╕ нав╕ть була прим╕тивна кольорова металур╠╕я. З виникненням Петербур╠у все це занепало, на час фольклорних експедиц╕й Колпаково╖ в╕д колишнього буйного життя на П╕вноч╕ Рос╕╖ збереглись т╕льки спомини.

В с╕мдесятих роках у "Комсомольской правде" з'явився ц╕кавий нарис. Молодь, студенти чи молод╕ спец╕ал╕сти, зд╕йснюючи пох╕д понад берегом П╕вн╕чного Льодового океану, десь там м╕ж Мезенью ╕ Печорою натрапили на сл╕ди зниклого рос╕йського м╕ста, яке колись було кв╕тучо-розвиненим. ╤ там було виявлено сл╕ди прим╕тивно╖ металур╠╕╖. Очевидно, туди також приходили ╓вропейськ╕ корабл╕. Отже, там була рос╕йська торг╕вля, а не в Ки╓в╕. Тепер╕шня ел╕та ╕сторично╖ думки, вчен╕-╕сторики в рос╕ян по той б╕к зал╕зно╖ заслони, служать поневолювачам загарбаних народ╕в та й свого власного народу. А по цей б╕к зал╕зно╖ заслони ел╕та рос╕йсько╖ науки спочива╓ на лаврах, пишаючись величчю "Велико╖ ╕ Непод╕льно╖" (Рос╕╖). А в ест╕в, у татар╕в, у "литви", у в╕рмен╕в та в укра╖нц╕в ╕ там, ╕ тут д╕йсн╕ представники народно╖ культури вс╕ма засобами боряться за нац╕ональну свободу. Панування рос╕йсько╖ сили над Укра╖ною завдало укра╖нськ╕й культур╕ багато великих, але не непоправних, втрат. Незважаючи на вс╕ ц╕ втрати, укра╖нський народ ма╓ свою л╕тературу, музику, малярство, науку. Укра╖нський народ дав св╕тов╕й культур╕, науц╕ й техн╕ц╕ багато ген╕╖в. А б╕лоруський народ, сус╕д ╕ брат рос╕ян ╕ укра╖нц╕в? В╕н так поневолений, так задушений, що н╕ жодно╖ стор╕нки ╕стор╕╖, кр╕м Великого Княз╕вства Литовського (де б╕лоруська мова була державною мовою) та Кастуся Калиновського, йому не залишено. Але ж культурний потенц╕ал б╕лоруського народу не може бути наст╕льки низьким, щоб ан╕ ╕стор╕╖, ан╕ культури, н╕яких ╕сторичних ╕мен в╕н не залишив. От до чого доводить рос╕йське великодержавництво!

Ми, рос╕яни, рос╕йська ╕мперська сила, при╓днали Укра╖ну, ╕ ось уже четверте стол╕ття цупко трима╓мося за не╖, випомповуючи з не╖ вс╕ нац╕ональн╕ ц╕нност╕ укра╖нського народу. Розграбували укра╖нську ╕стор╕ю, витоптали, перетворили ╖╖ в пустелю. Та одночасно опустошили й свою власну ╕стор╕ю. Якщо б Карамз╕н почав шукати ╕сторичн╕ документи, що стосуються нашо╖ ╕стор╕╖ до 14 стор╕ччя, то ск╕льки б в╕н ╕ його посл╕довники могли б знайти й зберегти ╖х у сво╖х записах. Але ми ц╕кавились Ки╖вською Руссю, а тепер, як то кажуть - "сп╕ймали облизня". Ск╕льки згор╕ло документ╕в у пожарищ╕ "велико╖ жовтнево╖"? А ск╕льки знищено документ╕в, як "антисоветську пропа╠анду й а╠╕тац╕ю", ск╕льки з'╖ли миш╕? Що залишилось? Так ╕ буде в╕кувати б╕ла пляма рос╕йсько╖ ╕стор╕╖.

Протягом стол╕ть ми грабували укра╖нську культуру. Все "рос╕йське"! Рос╕йська наука назива╓ Григор╕я Сковороду "русским философом". Укра╖нець, жив пост╕йно в Укра╖н╕ (хоч ╕ бував у П╕тер╕, сп╕вав там у церковному хор╕), писав старою (книжною) укра╖нською мовою ╕ помер, ╕ похований в Укра╖н╕ - син укра╖нсько╖ земл╕. Так н╕ ж, "русский философ"! Справа бо в т╕м, що в нас, рос╕ян, до того часу не з'явився жоден власний ф╕лософ. Отож - давай сюди Сковороду! ╤ ще й така фраза зустр╕ча╓ться в рос╕йських л╕тературознавц╕в: "Шевченко хот╕в бути рос╕йським письменником". Пишуть це на т╕й п╕дстав╕, що Тарас Григорович писав також ╕ по-рос╕йському. А чому ж н╕? Сковорода писав ╕ по-латинському. Чи значить це, що в╕н хот╕в бути "латинським письменником"? Пушк╕н писав ╕ по-французькому, яку ж мету в╕н пересл╕дував?

Шевченко ген╕й ╕ один ╕з найкультурн╕ших людей свого часу. Природно, в╕н писав по-рос╕йському листи сво╖м петербурзьким ╕ московським друзям (не по-укра╖нському ж до них писати). В╕н писав по-рос╕йському й щоденник п╕д час заслання на чужин╕, в рос╕йському оточенн╕. Але сказати, що автор таких рядк╕в про Рос╕ю, як ось оц╕

"хот╕в бути русским письменником"? Це занадто нав╕ть для рос╕йського л╕тератора. "Хот╕в", так чого ж не став? Це ж н╕кому не заборонялось, навпаки були вс╕ляк╕ до цього заохочування.

Якщо б ╕ в 19 стол╕тт╕ Ки╖в був такою блискучою ╓вропейською столицею, як за Ярослава Мудрого, чи то п╕шли б Василенки, Ярошенки, Левицьк╕, Горенки, Боровиковськ╕, Артемовськ╕, Досто╓вськ╕, Щепк╕ни, Репини, Капиц╕ в Москву ╕ в Петербург? Чи ж ходять молод╕ ген╕╖ ╕з Парижу в Берл╕н чи навпаки? З яко╖ реч╕? Н╕, звичайно ж, задовольняються добром ╕ можливостями для творчости в сво╖й р╕дн╕й столиц╕. Природн╕м ╓ прагнення початкуючого д╕яча культури бути там, де життя кипить ╕ буя╓ - у столиц╕. Вс╕м конче потр╕бним ╓ сп╕лкування з р╕вними соб╕, бож як ╕накше п╕знати, хто ти?

Прославлений у ╢вроп╕ середньов╕чний Ки╖в до 19 стол╕ття перетворився на глуху пров╕нц╕ю, зар╕с травою. Мандр╕вник час╕в середньов╕ччя монах Алепський писав, що в тогочасн╕й Укра╖н╕ нав╕ть ж╕нки були письменн╕. А в 19 стор╕чч╕ населення Укра╖ни було доведене до суц╕льно╖ неписьменности, бо до цього прагнула рос╕йська ╕мперська сила; ╕ Петро "Великий", ╕ Олександр "Освободитель" видавали укази, що забороняли укра╖нську мову. А коли б не сталося так зване "воссо╓д╕н╓н╕╓", тобто - при╓днання Укра╖ни до Рос╕╖, то Гоголь писав би р╕дною мовою, ╕ хто зна╓, до яких вершин злет╕в би його ген╕й. Гоголь так рано ╕ так тра╠╕чно зак╕нчив життя, можливо - саме тому, що усв╕домив: в╕н сво╖м ген╕╓м служить культур╕ держави, що поневолила укра╖нський народ, зруйнувала культуру укра╖нського народу. Писав же в╕н Максимовичев╕: "В╕н не ╖хн╕й, в╕н наш, Ки╖в". ╤ хто зна╓, якби Ки╖в був столицею власно╖ держави, можливо ╕ Ганна Горенко (справжн╓ ╕м'я й пр╕звище Анни Ахматово╖) творила б у себе вдома, на земл╕ батьк╕в, ╕ Укра╖на мала б (ще) одну велику Укра╖нку.

Рос╕йський ╕сторик, автор статей в Енциклопед╕╖ - Южакова - пише: "Християнство стало ширитись серед в'ятич╕в не ран╕ше 12 стор╕ччя, з час╕в пропов╕дництва св. Кукш╕". В'ятич╕ - предки мешканц╕в центральних областей сучасно╖ Рос╕╖. ╤ Новгород охрещений у 12 стол╕тт╕. А ми, рос╕яни, збира╓мось у наступному 1988 роц╕ святкувати Тисячол╕ття "свого" Хрещення. Чи не зарано?

Що означа╓ святкувати в 1988 роц╕ Хрещення "русского народа"? Це неприпустимий спос╕б поводження в стосунку до ╕сторично╖ ╕стини. У 988 роц╕ Володимир, князь Ки╖всько╖ Рус╕, хрестив сво╖х п╕дданих, мешканц╕в Ки╓ва, ╕ сво╓ в╕йсько. Це Хрещення до рос╕йського народу не стосу╓ться.

Новгород, що був ближчим до Ки╓ва щодо зручности комун╕кац╕й, був охрещений у 12 стол╕тт╕ - це ми зна╓мо точно ╕з л╕топис╕в. А коли хрестили Суздаль, Устюг Великий, Кандалакшу, Ростов, В'ятку, Нижн╕й Новгород? Ми лише зна╓мо, що не ран╕ше 13 стол╕ття. Так почека╓мо ще дв╕ст╕ рок╕в ╕ будемо святкувати сво╓ Хрещення, а не позичене в ╕ншого народу.

Чому ми, рос╕яни, забули, що Укра╖на - наша колон╕я? Цю ганьбу ми можемо з себе змити, лише добров╕льно заявивши, що ми не хочемо волод╕ти н╕якими колон╕ями, н╕ (калмицькою) Ел╕стою, н╕ (укра╖нським) Ки╓вом (яка шкода! перлина ж та ще й "мать городов русских", але що поробиш?), н╕ (б╕лоруським) М╕нськом, н╕ (латиською) Ригою (також перлина!) ╕ т.д. Карло Великий волод╕в ус╕╓ю Зах╕дньою ╢вропою, на м╕сц╕ його ╕мпер╕╖ постали - ╤тал╕я, Франц╕я, Н╕меччина, але чомусь жодна з тих держав у наш╕ часи н╕ на як╕ територ╕╖ сус╕д╕в не претенду╓. ╤ в╕д колон╕й в Африц╕ та Океан╕╖ в╕дмовились. А ми, рос╕яни, не можемо. ╤ т╕льки тому, що ╕мперське зло ╕сну╓ ще й дос╕, а рос╕йськ╕ (вибачте, сов╓тськ╕, але все ж московськ╕) багнети, автомати й танки утримують "ц╕л╕сть" Велико╖ й Непод╕льно╖.

Це пише не ╕сторик, а радше математик чи ф╕зик-електрон╕к. Автор наперед вибача╓ться за деяк╕ можлив╕ неточност╕ й повторення.

1987 р╕к.