В╕дбудування й об'╓днання ╤тал╕╖ ск╕нчилося 20 вересня 1870 року. Це зветься: вчасно встигнути. Щасливий ╓ Бог ╡ар╕бальд╕ та В╕ктора-Еману╖ла, бо справа не затяглася ще рок╕в на сорок; щасливий ╓ Бог Кавура, бо в╕н встиг померти ще ран╕ше: щоправда, йому не поталанило побачити на власн╕ оч╕, як Рим став столицею об'╓днано╖ ╤тал╕╖, а зате в╕н помер вчасно, бувши ц╕лковито впевнений, що не лише ╤тал╕я, а й ц╕лий св╕т вважа╓ його за порядну людину. Якби в╕н сп╕знився рок╕в на п'ятдесят, - картина могла б дуже зм╕нитися.

Часто я намагався уявити, як поставилося б про╠ресивне людство до ╠ар╕бальд╕йско╖ епопе╖, якби вона в╕дбувалася нин╕, за наших дн╕в. У ╠рунт╕ реч╕, ╕ за наших час╕в ╕снують народи, що перебувають у становищ╕ ╤тал╕╖ перед появою ╡ар╕бальд╕. У чому полягало горе ╤тал╕╖ перед ╡ар╕бальд╕? У тому, що вона була роз'╓днана ╕ поневолена. Х╕ба тепер мало ╓ народ╕в роз'╓днаних ╕ поневолених? Нав╕ть ╕тал╕йц╕ ще не вс╕х сво╖х брат╕в з╕брали п╕д р╕дну стр╕ху. П╕вденний Т╕роль, пров╕нц╕я ╕сторичного Триденту, батьк╕вщина Данте, дос╕ належить Австр╕╖, дос╕ там уряду╓ н╕мець, ╕ мармуровий д╕дуган Ал╕'╓р╕ з╕ свого ╠ранитного п'╓десталу на майдан╕ в Тренто ╕ дал╕ журливо дивиться на п╕вдень, кр╕зь Альпи, в б╕к в╕д╕рвано╖ ╤тал╕╖. Та й кр╕м ╕тал╕йц╕в! Сербо-хорвати под╕лен╕ м╕ж п'ятьма або ш╕стьма державами. Болгарська п╕вн╕ч Македон╕╖ все ще в турецьких руках. Грецький п╕вдень Македон╕╖, грецьк╕ острови арх╕пела╠у ╕ самий Кр╕т все ще п╕д турком. Два м╕льйони румун╕в крекчуть в угорськ╕й Транс╕льван╕╖. ╤ ще багато племен можна було б назвати, ╕ вс╕ вони чекають на свого ╡ар╕бальд╕. Але ось що ц╕каво: як ставиться до цих ╖хн╕х чекань ╕ спод╕вань поступове людство? Не дипломати, звичайно, ╕ не ╠енерал-╠убернатори, а та "молода", радикальна ╢вропа, яка свого часу молилася на ╕тал╕йського ╡ар╕бальд╕ ╕ дос╕ шану╓ й вшанову╓ його ╕м'я? Чи сп╕вчува╓ вона трент╕йським ╕тал╕йцям в ╖хньому прагненн╕ в╕д╕рватися в╕д Австр╕╖, чи сп╕вчува╓ вона сербо-хорватам, болгарам, румунам та ╕ншим народам в ╖хн╕й мр╕╖ - повторити епопею об'╓днання ╤тал╕╖, зм╕нити пол╕тичну мапу, роз╕рвати стар╕ держави ╕ спорудити нов╕?

Аж н╕, не сп╕вчува╓. Радикальна ╢вропа на все це дивиться скоса, ╕ що вона радикальн╕ша, то г╕рше. На л╕вому фланз╕ пол╕тично╖ думки несхибно вир╕шено, що це все - непотр╕бн╕ ╕ шк╕длив╕ фантаз╕╖. Вони в╕двертають людство в╕д його справжн╕х завдань, вони затьмарюють клясову св╕дом╕сть. Як наприклад, називають на крайньому л╕вому фланз╕ австр╕йського пол╕тичного життя тих ╕редент╕в 1, котр╕ мр╕ють про при╓днання Тр╕╓нта та Тр╕╓ста до ╤тал╕╖? ╥х називають реакц╕онерами та шов╕н╕стами. Лише реакц╕онер може мр╕яти про створення нових держав, коли й старих уже забагато порозвелося. Лише шов╕н╕ст може пропов╕дувати, н╕би народи мусять бути неодм╕нно в╕докремлен╕ один в╕д одного державними рамками. Лише реакц╕онери та шов╕н╕сти здатн╕ розпалювати заради цих фанабер╕й нац╕онал╕стичн╕ пристраст╕, в╕двертаючи масу трудар╕в в╕д ╖╖ справжнього завдання. Так кажуть ╕ пишуть на л╕вому фланз╕, ╕ то повсюди - в ╕тал╕йц╕в, у балканських народ╕в, у поляк╕в, у ╓вре╖в. Щасливець ╡ар╕бальд╕! Що якби в╕н сп╕знився на п╕встор╕ччя...

Десь в одеському порту ще сто╖ть, можливо, та корчма, де юний ╡ар╕бальд╕, багато рок╕в тому, зустр╕в матроса-карбонар╕я 2 ╕ вперше в╕д нього почув пропов╕дь ╓дино╖ ╤тал╕╖. Деяк╕ кажуть, що ця зустр╕ч сталася в Таганроз╕, ╕нш╕ гадають, що в Одес╕, ╕ це ймов╕рн╕ше. У кожному раз╕, це сталося десь близько коло нас. В ╤тал╕╖ тод╕ на так╕ теми не в╕льно було говорити. Юн╠ою на батьк╕вському судн╕ при╖хав сюди ╡ар╕бальд╕, заблукав до корчми, випив склянку вина з незнайомим матросом, ╕ той розчинив перед його очима новий св╕т. Хто був той матрос що зв╕льнив ╤тал╕ю? ╤м'я його залишилося нев╕доме, так само, як того кал╕ки перехожого, що п╕дн╕с колись на ноги руського богатиря.

В одн╕й книз╕ про таких нев╕домих написано ось як:

Нев╕домий матрос був також один з "його нащадк╕в", ╕ тепер вс╕ зг╕дн╕, нав╕ть ╕ на л╕вому фланз╕, що йому належить в╕д батьк╕вщини дов╕чна подяка. Бож усе це було давно, мало не сто рок╕в тому. Але хот╕в би я знати, що сказали б ми тепер, якби та бес╕да молодого ╡ар╕бальд╕ з карбонар╕╓м в одеськ╕й корчм╕ сталася за наших дн╕в ╕ хтось ╕з нас ╖╖ п╕дслухав. Ой, взяли б ми в кийки ╕ того ╡ар╕бальд╕, ╕ особливо його перехожого кал╕ку!

Ви ма╓те сумн╕в? Але тод╕ дозвольте поновити перед вами зм╕ст т╕╓╖ бес╕ди. П╕д час не╖ я, звичайно, не був присутн╕й, ╕, зда╓ться, ╖╖ подробиц╕ н╕де не занотовано, але, пори те, уявити ╖╖ не важко. Справа ясна: що м╕г сказати матрос-карбонар╕й б╕лявому хлопцев╕ з Н╕цци з чесними см╕ливими очима, - що м╕г в╕н сказати, окр╕м тих таки речей, що за них його тепер н╕хто не погладив би по гол╕вц╕? Промова карбонар╕я безперечно була яскравим зразком того, що ми нин╕ назива╓мо шов╕н╕змом та нетерпим╕стю. М╕ркуйте сам╕: чи казав в╕н юнаков╕ про те, що вс╕ люди брати? Н╕, в╕н, мабуть, про це забув, а казав про те, що треба вигнати з ╤тал╕╖ н╕мц╕в. ╤, ймов╕рно, деклямував на пам'ять або витяг з-за пазухи на сп╕тн╕лому аркушиков╕ заборонен╕ в╕рш╕ Джуст╕, що в╕д них тод╕ здригалася вся письменна ╤тал╕я. Ми з вами також здригнулися б, прочитавши ц╕ в╕рш╕, але в╕д протилежного почуття: в╕д доброд╕йного обурення. Так╕ обурлив╕ в╕рш╕, сповнен╕ духом плем╕нно╖ ворожнеч╕, ╕ в кожному рядков╕ звучить нота нацьковування одного народу на ╕нший! Наприклад так, приблизно:

╤ коли матрос промовляв цей рефрен: "e non vogliam Tedeschi" 5, його шеп╕т набував злов╕сного звучання, ╕ в ньому в╕дчувалося в╕стря та╓много кинджалу. А чесн╕, см╕лив╕ оч╕ б╕лявого юнака супилися ненавистю. В╕н думав про поневолювач╕в. Йому здавалося, що вони поцяткували р╕дну землю, неначе гидкий висип на коханому т╕л╕. Вони ╖╖ псують, вони ╖╖ спотворюють, вони ╖╖ бруднять. ╥х треба прогнати. Геть! Ус╕х чисто геть! ╤, можливо, ц╕╓╖ мит╕ нев╕домий юн╠а тихо поклявся, ╕ з ц╕╓╖ клятви пот╕м народилася одна з найчудов╕ших, з найвеличн╕ших стор╕нок св╕тово╖ ╕стор╕╖... Але що нам до цього? Якби ця розмова в╕дбувалася за наших дн╕в, ми суворо вилаяли б ус╕х трьох: поета Джуст╕ за те, що в╕н нацькову╓ ╤тал╕ю на н╕мц╕в, матроса-карбонар╕я за те, що розповсюджу╓ ц╕ шк╕длив╕ в╕рш╕, а юнака з Н╕цци за те, що вир╕шив присвятити сво╓ наснажене життя так╕й н╕кчемн╕й ╕ нешляхетн╕й справ╕, як зд╕йснення шов╕н╕стично╖ та реакц╕йно╖ про╠рами.

Та й до чого зводилася вся д╕яльн╕сть ╡ар╕бальд╕ в ╤тал╕╖? Чи нагадував в╕н сво╖м сп╕вгромадянам, що н╕мця сл╕д любити, як р╕дного брата? Н╕, навпаки, кожний крок його, кожний в╕друх розпалював серед ╕тал╕йських мас ненависть до чужинця. Чи казав ╡ар╕бальд╕ народов╕ про те, що в св╕т╕ ╓ лише дв╕ нац╕╖ - багат╕╖ та б╕дняки, ╕ що вс╕ б╕дняки, хоч би вони були ╕тал╕йц╕, хоч би н╕мц╕, мають д╕яти разом? Н╕, навпаки, в╕н закликав багатих ╕ б╕дних об'╓днатися в ╕м'я патр╕отично╖ ╕де╖, забути про вс╕ чвари, в╕дкласти вс╕ внутр╕шн╕ суперечки до того моменту, коли буде зд╕йснено нац╕ональний ╕деал. Зам╕сть того, щоб прагнути демократизац╕╖ окремих держав, що з них складався за його час╕в Апенн╕нський п╕востр╕в, в╕н примусив ц╕лу ╠енерац╕ю, в╕дкинувши ╕нш╕, можливо важлив╕ш╕ соц╕альн╕ турботи, присвятити вс╕ сили нац╕онал╕стичному ╕, в ╠рунт╕ реч╕, безглуздому завданню - створенню об'╓днаного корол╕вства. Зв╕дки ця примха? Х╕ба це потр╕бно для щастя народу? Чи не все одно б╕дному людов╕, ск╕льки ╓ над ним корол╕в? Чи не краще би було для народу, якби ╡ар╕бальд╕ спрямував сво╖ зусилля в ╕нший б╕к, ╕ тепер на Апенн╕нському п╕востров╕ було к╕лька республ╕к зам╕сть одного корол╕вства? Власне, якщо добре придивитися до само╖ глибини, чи не було життя ╡ар╕бальд╕ помилкою в╕д початку ╕ до к╕нця? Чи не збив в╕н з пуття, чи не зв╕в на ман╕вц╕ ц╕лий народ, ц╕лу ╠енерац╕ю, ╕ - найг╕рше - чи не запов╕в в╕н ц╕╓╖ омани ╕ншим народам та п╕зн╕шим ╠енерац╕ям? Х╕ба не його прикладом ╕ не його усп╕хами надихан╕, х╕ба не шляхом ╤тал╕╖ прямують нин╕ шов╕н╕сти всього св╕ту, волаючи щодо конечости нац╕ональних держав ╕ гальмуючи вир╕шення соц╕ально╖ проблеми? ╤ якщо в╕дновити в ус╕х деталях ту атмосферу, яка панувала в ╤тал╕╖ за доби боротьби за незалежн╕сть, за доби вигнання н╕мц╕в та об'╓днання п╕востврова, ╕ якщо добре прозирнути в цю атмосферу, сповнену нац╕онал╕стичного запалу, просякнену ненавистю до чужоземця, оглушувану нестерпною деклямац╕╓ю патр╕отичних гасел; якщо згадати, що протягом ц╕лих десятир╕ч було забуто ╕ занедбано все ╕нше: н╕хто не дбав про школи, про розвиток промисловости й торг╕вл╕, нав╕ть про добр╕ закони, а вс╕ сили поглинули виключно питання нац╕ональности та патр╕отизму, - якщо це все зважити, то чи не доведеться з болем у серц╕ визнати, що це була атмосфера справжнього шов╕н╕зму, в як╕й почувалися б наче риба у вод╕ Марков та Пуришкевич? 6

Розум╕ю, що тут л╕вий читач перерве мене ╕ скаже обурено, що в╕н н╕коли н╕чого под╕бного не казав. Так, я знаю, що не казав. Про ╡ар╕бальд╕ ми цього не кажемо. Але почитайте, що кажуть ╕ пишуть про людей, як╕ за наших дн╕в ╕ за наших умов насм╕люються молитися тим богам, яким молився ╡ар╕бальд╕. Нема таких лайливих сл╕в, яких би вони не вислуховували. ╥х оголошують ненависниками людини, ворогами загальнолюдського братерства. Вони мракоб╕си, вороги культури. Вони ошуканц╕, вони водять за носа темну масу, дають ╖й кам╕нь зам╕сть хл╕ба. Вони ╖й кажуть: "геть н╕мця!", зам╕сть казати "вс╕ люди брати". Вони кажуть ╖й: "створюй держави" зам╕сть казати "демократизуй держави". Вони кажуть ╖й: "нема р╕зниц╕ м╕ж б╕дним ╕ багатим, доки не зд╕йснено нац╕ональний ╕деал!", зам╕сть казати "пролетар╕ вс╕х кра╖н, ╓днайтеся!" Вони виповнюють атмосферу гаслами бойового нац╕онал╕зму. Вони в╕дривають серця молод╕ в╕д загальнолюдських ╕деал╕в ╕ запалюють ╖╖ мозок переб╕льшеним культом нац╕онального минулого ╕ нац╕онально╖ мови. Вони бажають, щоб ус╕ ╕нш╕ проблеми було в╕дсунено як другорядн╕ ╕ щоб ус╕ найкращ╕ сили народу було спрямовано на побудову визолочено╖ кл╕тки, в як╕й народ м╕г би в╕дмежуватися в╕д сво╖х ╕ншомовних брат╕в. Вони реакц╕онери, вони брати Маркова та Пур╕шкевича, ╖х треба гнати й душити. Алеж - будьмо тод╕ посл╕довн╕, зробимо ще один крок ╕ в╕днесемо за ту саму дужку й ╡ар╕бальд╕. Х╕ба в╕н, його споборники ╕ вся його доба не пасують точн╕с╕нько до вс╕х звинувачень, що ми ╖х щойно зформулювали? ╤ будьмо щир╕: якби боротьба за ╤тал╕ю в╕дбувалася тепер перед нашими очима, х╕ба ми не повторили б цих звинувачень з ус╕х трибун? У чому ж р╕ч? Де р╕зниця?

У тому, що нас тод╕ не було, нашо╖ думки не спитали ╕ створили ╤тал╕ю без нашого в╕дома. Ми прийшли на доконане, ми вже застали спорудженою цю чудову молоду монарх╕ю-демократ╕ю, ми п╕знали ╖╖ житт╓рад╕сною, бадьоро-творчою, жад╕бною до поступу, з претенз╕╓ю на м╕сце серед найперших культурних держав. ╤ ось ми скида╓мо капелюхи ╕ схвально гупа╓мо по плеч╕ ╡ар╕бальд╕, Мацц╕н╕ та Джуст╕. Молодц╕, хлопц╕! Але водночас працюють поруч з ними в г╕ркому пот╕ ╕нш╕ люди, с╕ючи на ╕нших ланах те саме зерно, що його с╕яв ╡ар╕бальд╕, ╕, можливо, цьому зернов╕ судилося дати не г╕рш╕ парост╕, - але цих роб╕тник╕в ми цьку╓мо брутальною лайкою. "О, люди, жалюг╕дний р╕д, г╕дний сл╕з ╕ см╕ху, жерц╕ хвилинного, залицяльники усп╕ху"... 7

У Рим╕, на пагорб╕ Яникульському, сто╖ть пам'ятник ╡ар╕бальд╕; хто його бачив хоч раз у житт╕, той не забуде його н╕коли. Вершник повернув голову праворуч ╕ з погрозою дивиться на синяву баню Ватикану. Але мен╕ останнього часу зда╓ться, що в╕н дивиться дал╕, дивиться в наш б╕к ╕ з г╕ркою посм╕шкою каже:

- О, люди, жалюг╕дний р╕д, г╕дний сл╕з ╕ см╕ху! Ви, що назива╓те себе демократами, ╕д╕ть геть в╕д мене, не ображайте мене сво╖м запан╕братством. Я не хочу пошани в╕д тих, хто не шану╓ мо╓╖ в╕ри. Так, я в╕ддав життя в ╕м'я ╤тал╕╖, так, я звел╕в мо╓му народов╕ н╕ про що ╕нше не пам'ятати ╕ не думати, доки не постане з попелу ╤тал╕я. ╤ понад те: коли вона постала, я, жад╕бний, не був задоволений. Я хот╕в ще в╕д╕брати у Франца-Йосифа Тр╕╓нт, ╕ Тр╕╓ст, ╕ Ф╕уме, ╕ Далмац╕ю; я хот╕в в╕д╕брати у француз╕в мою батьк╕вщину Н╕ццу, я мр╕яв про Савою ╕ в гн╕в╕ через те, що король та дипломати не спромоглися одержати ╖х, я отрусив порох з н╕г мо╖х ╕ усам╕тнився в╕д людей на дикому остр╕вц╕ посеред р╕дного моря. Так, я був жад╕бний ╕ непримиренний, так, я жив в ╕м'я нац╕╖; прийд╕ть сюди, ви, еп╕╠они, ╕ навчайте мене розуму, уч╕ть мене що люди брати, уч╕ть мене, що треба кохати людство, правду, свободу! Уч╕ть мене! Я вол╕в забрати у Франц╕╖ нашу Н╕ццу, бо вона наша, але коли на французьку землю прийшло пруське в╕йсько, я скликав сво╖х старих товариш╕в ╕ кинувся до Д╕жону обороняти французьку свободу ╕ ц╕л╕сть французько╖ земл╕. Я присвятив сво╓ життя ╤тал╕╖, але ╕ в безкрайн╕х р╕внинах та л╕сах П╕вденно╖ Америки пам'ятають мене, бо й там я боровся проти тиран╕в, у лавах революц╕йних арм╕й Бразил╕╖, Ар╠ентини, Перу. Я присвятив сво╓ життя ╤тал╕╖, але в роки, коли в ╤тал╕╖ був спок╕й, я - нерозумний мр╕йник! - заходився коло проекту купити великий корабель, плавучий осередок свободи, ╕ мандрувати на ньому з кра╖ни до кра╖ни, допомагаючи в усьому св╕т╕ повстанням народ╕в проти деспотизму. Я в╕ддав сво╓ життя ╤тал╕╖, але ╡ерцен 8 назвав мене лицарем людства. ╤ я був лицарем людства ╕ людяности, ╕ я вм╕в любити й розум╕ти вс╕ народи, ╕ мо╓ серце було в кожн╕й боротьб╕ по боц╕ пригнобленого. Але понад усе в св╕т╕ я любив м╕й народ та його кра╖ну ╕, коли було треба, я вм╕в ненавид╕ти чужинця-поневолювача, ╕ я не соромлюся, що дос╕ в ╤тал╕╖ сп╕вають г╕мн мого ╕мени з присп╕вом: "Геть з ╤тал╕╖, бо настав час, геть з ╤тал╕╖, чужинцю!" Так, я був лицарем людства, але я навчав сво╖х сп╕вгромадян в╕рити, що нема в св╕т╕ вищого добра, н╕ж нац╕я та батьк╕вщина, ╕ нема в св╕т╕ такого Бога, якому варто було принести в жертву ц╕ дв╕ дорогоц╕нност╕. ╤ ось - м╕й витв╕р перед╕ мною. Я створив цей чудовий трет╕й Рим, я створив це молоде нове життя, цей новий осередок творчости, що його ╕м'я - ╤тал╕я. ╤ я в╕рю, що м╕й пам'ятник на пагорб╕ видний не лише Римов╕, а й св╕тов╕, ╕ по вс╕х кутках земл╕ ще чують ╕ пам'ятають м╕й заклик, ╕ поступово скр╕зь, де лише ╓ пригноблене плем'я з великим минулим ╕ г╕рким сучасним, скр╕зь закипить боротьба за м╕й ╕деал...

Коментар╕ та прим╕тки

Перша публ╕кац╕я нев╕дома. Есей ув╕йшов до двох видань зб╕рки "Фейлетоны".

1. ╤реденти - тут посл╕довники ╡ар╕бальд╕ в ╤тал╕╖. ^

2. Карбонар╕й - член та╓много товариства, що боролося за об'╓днання ╤тал╕╖. ^

3. Попри подане Жаботинським посилання на "одну книгу", в╕рш, очевидно, належить самому Жаботинському ╕ ╓ переказом в╕домо╖ русько╖ "билини", тобто народно╖ ле╠енди. Переклав М.Ф╕шбейн. ^

4. Жаботинський подав тут св╕й дуже в╕льний переклад останньо╖ строфи з в╕рша "Delenda Carthago" ("Знищення Карта╠ени", 1846) ╕тал╕йського поета Джузеппе Джуст╕. Ми пода╓мо переклад з перекладу Жаботинського. Ори╠╕нальна строфа Джуст╕ (де йдеться про уявний лист автора м╕н╕стров╕ внутр╕шн╕х справ) вигляда╓ так:

Scriva. Vogliam che ogni figlio d'Adamo
conti per uomo, e non vogliam Tedeschi:
vogliamo i Capi col capo; vogliamo
Leggi Governi, e non vogliam Tedeschi;
vogliam pagar di borsa e di cervello,
e non vogliam Tedeschi: arrivedello.

Досл╕вний переклад:

Пиши. Ми хочемо, щоб кожний син Адам╕в
вважався за людину, ╕ не хочемо н╕мц╕в:
хочемо вожд╕в з головою; хочемо
законности й уряду, ╕ не хочемо н╕мц╕в.
Пиши. Ми хочемо - вс╕, ск╕льки нас ╓, -
╤тал╕ю, ╤тал╕ю, ╕ не хочемо н╕мц╕в;
хочемо сплачувати податки (сво╖й держав╕)
з кишен╕ ╕ з голови,
╕ не хочемо н╕мц╕в. До побачення. ^

5. "E non vogliam Tedeschi" (╕тал.) - ╕ не хочемо н╕мц╕в. ^

6. Марков, Пур╕шкевич - рос╕йськ╕ пол╕тичн╕ д╕яч╕ початку XX стор╕ччя, крайньо правого, шов╕н╕стичного напряму, засновники ╕ кер╕вники рос╕йських чорносотенних ор╠ан╕зац╕й. ^

7. "О люди..." - слова з в╕рша А.Пушк╕на "Полководец" (1835). В ори╠╕нал╕: "О люди! жалкий род, достойный слез и смеха! Жрецы минутного, пеоклонники успеха!" ^

8. ╡ерцен, Александр (1812-1870) - рос╕йський опозиц╕йний письменник ╕ публ╕цист, справив величезний вплив на розвиток рос╕йсько╖ опозиц╕йно╖ думки. ^

╤люстрац╕╖:

1. Джузеппе ╡ар╕бальд╕ (1807-1882) - ╕тал╕йський нац╕онал╕стичний революц╕онер, л╕дер боротьби ╕тал╕йц╕в за об▓╓днання та незалежн╕сть сво╓╖ кра╖ни.
2. ╤тал╕йськ╕ вояки.
3. Дж.╡ар╕бальд╕.

Жаботинський В.
Вибран╕ статт╕ з нац╕онального питання.
Ки╖в: Республ╕канська асоц╕ац╕я укра╖нознавц╕в, 1991.-136с.
Стор╕нки: 80-88 (стаття), 130-131 (прим╕тки)