Кампан╕╖ ╕мператорських рос╕йських в╕йськ в Румун╕╖ та Болгар╕╖ були не такими "переможними", як про це пишуть рос╕йськ╕ ╕сторики. Р╕ч у т╕м, що ╕мператорськ╕ ╠енерали та старш╕ оф╕цери не були достатньо знайом╕ з майбутн╕м театром во╓нних д╕й в Молдав╕╖ та Валах╕╖: вони не знали точно╖ топо╠раф╕╖, кл╕мату, точного розташування населених пункт╕в, глибин р╕к та узбережжя Чорного моря. А без таких знань вже на той час воювати не можна було.

Всередин╕ лютого 1771 року ╕мператриця Катерина II скликала в Петербурз╕ та╓мну в╕йськову раду ╕ порушила там питання - де ╕ в кого добути вс╕ ц╕ необх╕дн╕ для бойових д╕й дан╕.

╡енерал-прокурор ╕мпер╕╖ князь Вяз╓мський, який був присутн╕й на рад╕, кинув репл╕ку, в як╕й запропонував доручити вир╕шити це дел╕катне питання кошовому Запор╕зько╖ С╕ч╕. ╤н╕ц╕атива завжди каралася - ╕мператриця доручила ╠енерал-прокуроров╕ в╕дписати на С╕ч. 28 лютого того ж таки року ╠енерал-прокурор над╕слав листа на Запор╕зьку С╕ч та 11 березня 1771 року його отримав кошовий Калнишевський.

До докладного листа князя Вяз╓мського рукою ╕мператриц╕ було зроблено приписку (дехто пише, що була окрема записка в╕д не╖ - особисто кошовому): "Чи не можна ╕з С╕ч╕ Запор╕зько╖, повз Очак╕в ╕ К╕нбурн, пройти човнами у Чорне море й зв╕дти у Дунай чи хоча б до Акермана?" А в лист╕ ╠енерал-прокурора було повн╕стю розписано завдання ц╕╓╖, як тепер кажуть, "далекоб╕йно╖ розв╕дки по тилах супротивника".

Запорожцям пропонували - саме пропонували, а не наказували - провести розв╕дувальну операц╕ю в тилу супротивника, описавши при цьому театр майбутн╕х во╓нних д╕й як у район╕ К╕нбурна, Очакова, Акермана, так ╕ за теч╕╓ю р╕ки Дунай. Вказувалося на те, що операц╕я ця та╓мна й що по ╖╖ зак╕нченню командувач ц╕╓ю розв╕дкою повинен над╕слати до столиц╕ в╕домост╕ у вигляд╕ дорожнього журналу. А з ц╕╓ю метою на кожну "чайку" дати по писарю, який би зм╕г описати ╕ замалювати карту того району, за яким йшла розв╕дка: як╕ в╕три були, ╖х напрямок, ╖х м╕нлив╕сть, яка глибина моря ╕ р╕чки б╕ля фортець супротивника; як╕ береги, крут╕ вони чи полог╕, чи ╓ обм╕лини або коси ╕ як далеко т╕ заходять у море, де глибоко, а де м╕лко; чи ╓ броди; як╕ населен╕ пункти по берегах, де можна стати на привал. Дал╕ князь Вяз╓мський писав про те, що по прибутт╕ до Акермана чи Кил╕╖ вс╕ писар╕ з судовими журналами повинн╕ були д╕статися до царських в╕йськ, зв╕дти, - "швидким алюром" прибути до столиц╕ й та╓мно бути в нього, ╠енерал-прокурора. А флотил╕я мала б продовжувати розв╕дку, чергуючи ╖╖ з бойовими д╕ями. Прочитавши послання з╕ столиц╕, кошовий скликав Раду.

11 кв╕тня 1771 року на загальн╕й В╕йськов╕й Рад╕ С╕ч╕ для експедиц╕╖ був обраний полковник морсько╖ п╕хоти Як╕в Сидловський, який вже 16 кв╕тня вирушив униз по Дн╕пру на 19 морських "чайках", маючи з собою морську п╕хоту, плазун╕в та писар╕в. Запорожц╕ добре виконали завдання й до Петербур╠у у вересн╕ над╕йшли вс╕ судов╕ журнали ц╕╓╖ та╓мно╖ експедиц╕╖. ╢диним документом, який д╕йшов до сучасник╕в, був зв╕т полковника Якова Сидловського Кошу, який також був виконаний у вигляд╕ судового журналу й датований 24 вересня 1771 року. В Кил╕╖ Сидловський в╕дпустив писар╕в п╕д охороною плазун╕в з судовими журналами у столицю, а сам, ╕з сво╖ми морськими п╕хотинцями та "чайками", продовжував д╕яти на Дуна╖, допомагаючи царським ╠енералам у бойових акц╕ях. Писар╕, д╕ставшися столиц╕, прибули до ╠енерал-прокурора, - з ус╕х судових журнал╕в був складений один ╕ був представлений князем Вяз╓мським на закрите, та╓мне зас╕дання Сенату.

В╕домост╕, отриман╕ царськими ╠енералами, були наст╕льки ц╕нними, що Катерина над╕слала на С╕ч спец╕альну вдячну грамоту, датовану 22 лютого 1772 року, але в н╕й нема╓ жодного слова про те, за що така похвала ╕мператриц╕. Окр╕м ╕мператриц╕, кошовому Петру Калнишевському сам ╠енерал-прокурор над╕слав та╓много листа, в якому, дякуючи за виконане доручення, називаючи кошового "Государю м╕й, Петро ╤ванович", просив вислати на Дунай ще морсько╖ п╕хоти близько 1000 запорожц╕в у розпорядження адм╕рала-ан╠л╕йця Нолл╕са (Нольса), який перебував на ╕мператорськ╕й служб╕. Князь надсилав грош╕ на побудову флоту ╕ нагородн╕ за пох╕д. Однак ╕ цим справа не зак╕нчилася. Катерина внесла до Сенату указ про запровадження медал╕ "За виявлен╕ у в╕йську заслуги 1771 року", але ╕ в цьому раз╕ ╕мператриця жодним словом не обмовилася про те, за що "цю медаль давали". Операц╕я була наст╕льки секретною ╕ та╓мною, що аж до останнього часу н╕хто й не знав про те, кому "ця медаль" призначалася. У 1992 роц╕ досл╕дники А.Кузнецов та Н.Чепурнов видали книгу "Нагородна медаль", але й там медаль ця приписувалася походов╕ ╠енерала Вейсмана у жовтн╕ того ж таки пам'ятного року. В╕рог╕дн╕ше, що досл╕дники просто не мали уявлення про те, що ще два роки тому, тобто в 1990 роц╕, в╕домий досл╕дник-фалерист Всевлодов дов╕в таки те, що "цю медаль" було виготовлено лише к╕льк╕стю 1000 штук ╕ носили на голуб╕й андр╕╖вськ╕й стр╕чц╕ на честь морського подвига ╕ що вона ц╕лком була призначена для нагородження козацько╖ морсько╖ п╕хоти хороброго розв╕дника-полковника Якова Сидловського. Морськ╕ п╕хотинц╕ одержали ср╕бн╕ медал╕ розм╕ром з "рубльовика", а полковники - золот╕, б╕льшого розм╕ру, ╕менн╕. Це була наст╕льки р╕дк╕сна нагорода, що, мабуть, ╕сну╓ вона в наш час лише на портретах козацьких полковник╕в, як╕ д╕йшли до нас, - Колпака та Мандри. А сам герой - Як╕в Сидловський - медал╕ не отримав. В╕н помер в╕д ран, передавши командування полковнику Мандр╕.

Така ╕стор╕я про "далекоб╕йну козацьку розв╕дку" полковника Якова Сидловського та геро╖чно╖ запор╕зько╖ морсько╖ п╕хоти. Це була перша ╕ ╓дина нагорода запор╕зьк╕й морськ╕й п╕хот╕. П╕зн╕ше, за бо╖ п╕д К╕нбурном, Очаковим, у водах Очак╕вського лиману ╕ при ╤зма╖л╕, - користь ╕мператорських рос╕йських в╕йськ, - хрести ╕ медал╕ були "загальними" ╕ вважалося, що козаки - суть "во╖ни рос╕йсько╖ держави" ╕ розд╕ляти це н╕ до чого.

╤мпер╕я вже вела в╕йну обома флангами: на Кавказькому напрямку, в Фанагор╕╖, на Кубан╕ та по зах╕дному узбережжю Чорного моря, просуваючись у Молдав╕╖ та Валах╕╖. Дв╕ могутн╕ рос╕йськ╕ ╕мперськ╕ руки тяглися до Босфору й Дарданелл╕в, аби, схопивши за "горло" ц╕ протоки, задушити Оттоманську Порту та вийти до Середземного моря. Тому операц╕я Якова Сидловського, що дала чудовий базовий матер╕ал для подальшого просування зах╕дним узбережжям Чорного моря, вважа╓ться першим ударом по Криму. Вона забезпечила рос╕йським ╕мператорським ╠енералам свободу д╕й на сво╓му правому фланз╕ ╠╕╠антського фронту ╕мпер╕╖ проти султансько╖ Туреччини.

Катерина II розум╕ла, що Крим можна буде взяти лише в тому раз╕, якщо порушаться комун╕кац╕╖ противника на Чорноморському, правому фланз╕, ╕ будуть в╕др╕зан╕ в╕д Криму фортец╕ Очак╕в та К╕нбурн.

А поки що запор╕зька морська п╕хота билася по р╕ках та в Очак╕вському лиман╕, забезпечуючи д╕╖ царських в╕йськ на правому фланз╕ двобою двох ╠╕╠ант╕в, як╕ прагнули до панування на Чорному мор╕ та узбережж╕, - ╤мператорсько╖ Рос╕╖ та Оттомансько╖ Туреччини.

Ходи в Крим, та й сам п╕востр╕в козаки знали не г╕рше в╕д татар╕в. Тому саме на запорожц╕в ╕ лягла важка ноша аван╠арду ╕мператорських рос╕йських в╕йськ у захопленн╕ Криму. Запорожц╕ ходили походами ╕ в сам Крим, ╕ на узбережжя, брали з бою прибережн╕ м╕ста, але завдання заволод╕ти Кримом н╕хто з уславлених запор╕зьких полководц╕в соб╕ не ставив. В основному, це були акц╕╖ проти напад╕в кримських хан╕в на п╕вденн╕ кордони Укра╖ни.

Можливо, що участь Криму була вир╕шена на т╕й сам╕й во╓нн╕й рад╕ в ╕мператорськ╕й столиц╕, на як╕й вир╕шувався ╕ пох╕д Якова Сидловського.

Так чи ╕накше, але 2 березня 1771 року кошовий Петро ╤ванович Калнишевський отримав грамоту Катерини II, в як╕й було вказано про те, що в╕н повинен дати п╕д командою полковника Опанаса Федоровича, на пр╕звисько Колпак, - 500 в╕дб╕рних "доброк╕нних" запорожц╕в, як╕ знають м╕сцев╕сть до Перекопу ╕ п╕сля Перекопу.

Катерина II знала Колпака як талановитого полководця, укра╖нського шляхтича з роду Магденк╕в, колишнього полковника паланки на р╕чц╕ Орел╕, яка найб╕льш постраждала в╕д татарського нападу в 1769 роц╕. Кошовий, розпорядившись в╕д╕брати по 14 найкращих вершник╕в з кожного куреня, вручив над ними командування полковников╕ Опанасу Колпаку. Запорожц╕ поступили у розпорядження корпусу князя Долгорукова, в авангард, яким командував князь Прозоровський.

Та у кв╕тн╕ того ж самого 1771 року ╕мператорська рос╕йська арм╕я залишила Дике Поле, перейшла р╕чку Дн╕про ╕ взяла курс на Крим. Арм╕я рухалася швидко, просуваючись по волод╕ннях Запор╕зько╖ С╕ч╕, ╕ вже 16 травня 1771 року запорожц╕ Колпака разом з корпусом князя Прозоровського стояли б╕вуаком (табором) на р╕чц╕ К╕нськ╕ води.

В╕д того дня над╕йшов наказ князя Долгорукого ╕ Колпак п╕шов аван╠ардом попереду корпусу князя Прозоровського на Крим.

В гирло р╕чки Б╕лозерки Колпак прийшов 21 травня 1771 року, а там, залишивши в табор╕ св╕й обоз та артилер╕ю з прикриттям 200 козак╕в, сам з 300 вершниками вирушив у глибоку розв╕ку: необх╕дно було д╕знатися досконально про к╕нноту супротивника. Треба сказати про те, що окр╕м запорожц╕в в аван╠ард╕ князя Прозоровського були й донськ╕ козаки. Донц╕, прийнявши помилково запорожц╕в за татар, допов╕ли про це Прозоровському ╕ той терм╕ново запросив Колпака.

Однак запор╕зький полковник вже форсував Сиваш, над╕славши донесення про те, що пр╕сна вода ╕ покоси, а також татарськ╕ поля не зачеплен╕ ╕ арм╕я може см╕ливо рухатися дал╕ до Перекопу.

Колпак оточив сво╖ми п╕кетами Перекоп та 11 червня того ж року рос╕йський аван╠ард вже п╕д╕йшов до м╕ста. У н╕ч наступного дня осавул Кобеляка з козаками сповзли у р╕в перед ст╕нами Перекопу та обм╕ряли його на прохання Прозорвського. Вранц╕ супротивник зробив вилазку з фортец╕, але був в╕дбитий ╕ сховався за ╖╖ ст╕нами.

Прозоровський вир╕шив не атакувати фортецю "в лоб", а об╕йти ╖╖ з боку Сиваша. Запорожц╕ знайшли броди. Вноч╕ з 13 по 14 червня 1771 року Колпак пров╕в сво╓ в╕йсько через броди, пройшов на правий фланг ╕ прикрив його, у той час, як головн╕ сили ╕мператорсько╖ рос╕йсько╖ арм╕╖ атакували фортецю Перекоп з боку моря.

Хан з тридцятьма тисячами вершник╕в прийшов на допомогу Перекопу.

Поки рос╕йськ╕ солдати атакували фортецю, Колпак з╕ 100 вершниками п╕шов уперед ╢впатор╕йською дорогою на комун╕кац╕╖ супротивника. Тим часом кримський хан потрапив ╕з сво╖м в╕йськом в оточення ╕ лише небагато хто з ним прорвалися вглиб п╕вострова, у гори.

А Колпак ╕з запорожцями п╕шов на Кафу 26 червня, а 28 червня 1771 року до Кафи п╕д╕йшли й рос╕йськ╕ частини. Б╕ля Кам'яного мосту запорожц╕ билися з супротивником. Вони оточили гарн╕зон, який вийшов з фортец╕. Частина гарн╕зону все-таки потрапила у м╕сто ╕ кинулася до корабл╕в, як╕ почали п╕дтримувати вогнем з фортец╕ тих, хто в╕дступав. Рос╕йська п╕хота в╕дхлинула в╕д ст╕н. Колпак кинувся в галоп ╕з сво╖ми ординарцями до Прозоровського. В╕н показав князев╕ на гору, яка панувала над Кафою. Прозоровський в╕ддав наказ ╕ артилер╕я з'явилася на гор╕. Вогневий шквал в╕др╕зав фортецю в╕д пристан╕. Артилер╕я Кафи почала стихати ╕ туди був в╕дправлений парламентером ╠енерал Сен-Марк з б╕лим прапором, але супротивник здавати м╕сто не збирався, спод╕ваючись на п╕дтримку морем в╕д султана. Двома мушкетними постр╕лами парламентер був убитий.

Рос╕йська артилер╕я почала бомбардування Кафи.

29 червня 1771 року, близько 15:00 оп╕вдн╕, Кафа здалася.

Паша м╕ста вийшов з фортечних вор╕т й здав ключ╕ разом з ус╕ма сво╖ми клейнодами: знаменами, бунчуками, литаврами.

У бою п╕д Кафою запорожц╕ добули три прапори й булаву, котр╕ передали Прозоровському для подарунку Катерин╕ II, залишишвши соб╕ м╕дн╕ гармати для к╕нно╖ артилер╕╖. Кримський хан, кинувши Крим, подався в Константинополь просити допомоги.

Запорожц╕ першими ув╕йшли до Судака, ╢н╕кале, Козлова, Балаклави та Ялти, вийшовши на ╤нкерманськ╕ висоти. Внизу, б╕ля самого моря прил╕пилося невелике татарське село Ахтияр - м╕сце, на якому 17 травня 1783 року буде закладена найб╕льша ╕мператорська в╕йськово-морська база ╕ м╕сто Севастополь. Все це Колпак писав у К╕ш. Останн╓ його донесення датоване 12 липня 1771 року.

Невдвз╕ до Долгорукова над╕йшла естафета з╕ столиц╕. Катерина посилала запорожц╕в разом з Колпаком на К╕нбурнську косу - заслоном проти Очакова. 15 вересня у сво╓му донесенн╕ Кошу Колпак вже писав про К╕нбурнську косу, а 19 вересня в╕н отримав наказ Долгорукова - стати на Кизикерменському напрямку, в Шингирейському шанц╕, залишивши б╕ля К╕нбурна засл╕н у 200 козак╕в, а з рештою й обозом 1 жовтня 1771 року йти на Запор╕зьку С╕ч.

"Веч╕рн╕й Ки╖в".
Субота,14 грудня 1996, Стор. 3