Європа не ґеоґрафічне -
Європа культуролоґічне поняття.
(Кокошка)

Та коли я дориваюсь, нарешті, до спокою, тобто до улюбленого мною стану апатії й легкої меланхолії, рівновага ця прдовжується образливо недовго та мало не з перших хвилин починає руйнуватися з середини, а це небезпечний вид руйнації. Щось відбувається там, й думки починають ходити по своїх сліпих кутах, й чути голоси потвор, задавлених бдінням розуму.

Мої груди тепер випробовуються ударами зсередини у компенсацію зовнішнього спокою, і удари ці є заклики до дії. Я читаю до головного болю і якось хворобливо не можу кинути й звідкілясь у мене народжується любов до події, до зміни.

І вже читання набридає мені, я хапаю чорнила й пишу безглуздості на зразок цієї, невідомо навіщо. Якщо це і скарження, то воно безпредметне, але це таки й скарження (бо що ж інакше), і потреба цього живе у моїй душі".

Це саме той стан, котрий будучи продовженим, зрештою, призводить людину до "Червоних бриґад", до "Soldiers of fortune" або робить її націоналістом.

Європейський стан - любов до шляху й заліза, відраза до всього рожевого та м'якого.

Гармонія - мета Сходу. Духовий зрив - сенс Європи. Руйнація порядку речей, порушення гармонії, що склалася, перманентна революція - її метод.

Війна - її стан. Бути європейцем - це значить перебувати у стані священної війни.

Похід для хреста, чи хрест для походу? Ти можеш обрати? - ти не європеєць.

Це полювання лицаря на вепра. Вепр розриває лицаря, аби блакитна кров включилася до тваринного обміну речовин. Чи лицар важкою стрілою або коротким мисливським списом заб'є звіра, щоб з'їсти найсмачніші паруючі шматки, а шкіру кинути двірні.

Ви хочете синтези без війни?

Зніміть лицаря з сідла, опустіть на чотири, хай вепр забуде нападати - матимете синтезу: дві свині.

Сліпі! Вепр не забуде нападати. Хай лицар не забуде полювати - говоримо ми - хай він вполює вепра, приб'є ікла під стелею у залі замку. Хай цого діти гратимуться ними й відчуватимуть чари Сходу.

Цінності інших світів потрібні нам, як трофеї. Ікони ми намалюємо самі.

Християнство перемогло античність, і вона вічно лишилася для нас істиною в традиції. Ніцше переміг християнство. І тисячне пооління по нас ходитиме до церви щонеділі. Скальпи ворогів - найдорожчі скарби переможців. Немає "Антихристиянина" без Євангелії. Євангелія істина у традиції Європи.

Духовий зрив - сенс Європи. Він може здійснюватися у боротьбі з усталеним порядком речей, або з порядком, що бажає усталитися, отже здійснюється або через перебування духу в стані війни, або взагалі через війну.

Таким чином, закінчення війни - привід для війни.

Супротивники тримаються за один ніж та б'ють одне одного почерзі.

Нестатки й страх руйнують масу, нестатки й страх підкорюють її проводові.

Ситість та безпека спідлюють шляхетне, ситість та безпека дають змогу вийти за межі боротьби з нестатками та страхом.

Сьогодні проводові вже не треба видирати шматки у злиденних, щоб мати можливість зриву. Еліта нагодувала масу та об'їлася сама. Занадто багато рожевого та м'якого. Досвід Європи доводить, що занадто добре таки й гірше, ніж занадто погано. Істинне благо тверде й холодне і взагалі подібне до меча. Або до бича.

Воно обоюдогостре. Воно є зривом, як удар бича, і перебування у ньому таке саме різке та коротке.

Річ не у походженні тієї чи іншої ідеї. Річ у манері буття. Під загрозою асоціативний ряд, асоціативний світ, що вивоювала Європа за свої три тисячі років. Він замінюється зараз на щось дуже коротке чи дуже одномірне. Якщо Схід культуролоґічно переможе, якщо Світ піде через асоціативний колодязь Сходу, ми будемо відкинуті на тисячоліття назад. Бо цей рух, цей поступ буде своїм в традиції Сходу. Схід зможе досягти витончення і висот у цьому поступі, ми ж будемо культуролоґічною провінцією.

Ісламський Схід готовий на це, Далеий Схід любить це, Московський Схід здатний на це.

Три Сходи на трьох бойових конях на нашому фронті та підлота у нашому запіллі.

Прийде час, постане загроза з боку Африки та Латинської Америки. Адже на їхню європеізацію витрачено так багато зусиль!

Чи стануть рештки націй до хрестового походу за відвоювання для Європи світового проводу? Повинна зайнятися нація аванґарду. На ордоні ареалу є країна, котра, щоправда, ще (чи вже) не не має розвиненої культури та економіки, не має державності, та й взагалі, тільки формується як нація. Вона має лише тисячолітню традицію протистояння Сходові, традицію війни із зовнішнім та внутрішнім ворогом в умовах безнадійності, традицію зриву й таку ностальґію, якої, мабуть не має ніхто.

Це Україна - нація великих можливостей, жодна з яких поки не реалізована. Нація предтеч. У нас їх було багато, тож можна ось-ось чекати появи Спасителя.

Християнство мусить відмовитися від того характеру пісності, млосності та занудства, якого воно набрало за ці два століття. Нам потрібен Рим, котрий здатний буде благословити хоругви до хрестового походу.

В Європі є церква, яка щойно вийшла з катакомб, тобто за лоґікою розвитку зараз втупає до тієї фази, до того стану, що у ньому ходять у хрестові походи. Це Українська Церква.

Українська нація повинна усвідомити свою місію. Україна мусить її виконати.

Ну так це знову будемо ми. Або ми її раз і назавжди навчимо цнотливості, або її таки зґвалтують. Бо дуже багато охочих.