Останнім часом в Росії посилилися дискусії щодо так званого "імперського диполя", під яким мається на увазі пару Росія-Україна. В її основі лежить все більш міцніюче в середовищі російських інтелектуалів усвідомлення того що відтворення Російської Імперії у бажаній для них, тобто в агресивно-наступальній іпостасі, абсолютно неможливе без участі України. Більш того росіяни починають з неприємністю для себе розуміти що для відродження своєї історичної гордості - великоросійського імперського постраху північної Євразії, зовсім недостатньо лише людських та матеріальних ресурсів України - потрібно ще і якось залучити її душу. Дійсно, сонна Московія кожен раз раз просиналася від удільно-історичного сну внаслідок безцеремонної активності пришельців із піденного заходу, тобто з України.

Не буду занурюватися надто далеко в історію - нагадаю лише про відчайдушну імперську авантюру Сагайдачного, вірніше галицької (!!!) православної шляхти, яка після довгої Лжедмитріади завершилася поставленням на Московський престол польського королевича Владислава і прийняття ним провославного віросповідання.

Московити тоді не захотіли ставати центром евразійської імперії росіян українців та поляків. Вони проявили тоді такий сепаратизм і націоналізм, що галичани й до сих пір не можуть його перевершити. Розчарована галицька шляхта перейшла в католицизм і стала Потоцькими, Чарнецькими, Чорторийським та іншими Сандомирськими. Причина впертості московитів зрозуміла - центром нової імперії ставала Україна.

Владислав був ще живий і тратив час на непрестижній посаді короля Речі Посполитої, коли народжений в Олеську (це біля Львова) Хмельницький вдався до чергової авантюри. Мало хто зараз пригадує що над всією Переяславською аферою витала ідея перенесення столиці з Москви до Києва. Честь і хвала московським націонал-самостійникам - вони зарубали цю ідею при її народженні. Далі йдуть всякі Прокоповичі та неназвані козаки "хохолького роду". Їхня скромна малопомітна експансія на схід залишала для московських урядників лише проведення переписів та поновне закріпачення збіглих московитів, що осідали на зайнятих козаками землях. Вони залишилися маловідомими, лише Єрмак, Разів син Степан та Омелько Пугач залишили свої імена, а також улюблену пісню Терського, Уральського, Єнісейського та подальштих козачих військ - "Туман яром, туман долиною".

Кубанський козак, уродженець Керчі Юрій Липа ще на початку століття дав характеристику цій активності - гонитва за ілюзією і небезпечне мартнотратство національної енергії. Закономірною стала національна катастрофа українців у 1933 році - колеги по "імперуванню" провели найбільшу етнічну чистку в історії людства. Після 1933 року 79 мільйонам росіян в тодішньому Радянському Союзі вже не загрожували 82 мільйони громадян того ж Союзу "украинского, малороссийского и хохлацкого происхождения" - дані перепису 1927 року.

То що, знову піддамося на неоковирні і грубі московські залицяння? Тим більше що "Імперія" вдавалася лише тоді, коли інціативу проявляла не Москва а Україна.