[....]

ВИСНОВКИ.

Розглянувши отак головні антрополоґічні ознаки українського населення і резюмуючи все вищесказане, ми мусимо прийти до таких висновків:

I. Українці є досить одноманітне плем'я, темноволосе, темнооке, вищого за середній чи високого зросту, брахіцефальне, порівняно високоголове, вузьколице, з рівним і досить вузьким носом, з порівняно короткими верхніми та довшими нижніми кінцівками. Сукупність цих ознак ми вважаємо можливим визнати українським антрополоґічним типом.

II. Відхилення від цього етнічного типу, в нечисленній кількості осіб, можна спостерігати головно на околицях території, заселеної українцями, їх легко пояснити сусідніми етнічними впливами, а це виключає можливість припущень про різноманітний склад українського племени в його первісному і найдавнішому вигляді.

III. Посилюючись з північного сходу на південний захід, український тип найбільше виявлений в середній, а особливо в південній смузі України. Щоб мати ґрафічне уявлення його поширення, ми даємо тут мапи зросту [65KB], головного покажчика [65KB] та піґментації [68KB] населення України. Зіставляючи антрополоґічні дані про українців з лінґвістичною мапою Михальчука, ми бачимо, що площа білоруських впливів майже цілковито покривається площею поширення поліських діалектів, тоді як середня смуга захоплює територію українського діалекту, а південна - слобідська - українські діялекти. А Поділля з Галичиною відносяться до площі поширення червоноруського діалекту.

IV. Порівнюючи антрополоґічні особливості українців з такими самими особливостями інших слов'янських народів, ми бачимо, що українці, безперечно, найбільшу спорідненість виявляють з південними та західними (за винятком поляків) слов'янами, і, згідно з поглядами Hamy та Deniker'а, їх слід зачисляти до так зв. адріатичної, або динарської, раси, яку ми воліли б назвати слов'янською.

V. З огляду на брак даних, щоб припускати, ніби первісне українське плем'я витворилось із двох рас (темної, високої і короткоголової та ясної, низькорослої та довгоголової), а також з огляду на досить, на нашу думку, ясні і всіми визнані ознаки етнічної мішанини у великоруського, білоруського та польського племен, мішанини, що сталася за порівняно недавніх, майже історичних часів, ми гадаємо, що й припускати склад первісного слов'янського племени з двох вищезгаданих елементів нема достатніх підстав. Відмінності між слов'янськими племенами, що їх вперше констатував Hamy, слід відносити тільки до сучасних нам слов'ян, беручи цей термін в лінґвістичному розумінні.

VI. Значно складнішим, а тому й тяжчим, є питання про відношення українського племени до племен білоруського та великоруського, споріднених з українцями лінґвістично і, як гадаємо, походженням. На думку А.А.Шахматова, лінґвістичні дослідження виказують, що первісна маса східніх, чи руських, слов'ян в дуже далекі часи, але в усякому разі вже в епоху свого перебування на середньому Дніпрі, диференціювалася на три ґрупи: північну, середню та південну. Наслідком татарського нападу північна ґрупа з частиною середньої витворила з себе "великоруське" (російське) плем'я, що проковтнуло масу фінських елементів; а з решти середньої ґрупи та з прилучення до неї сусідніх південноруських, литовських, польських та західньофінських елементів утворилося плем'я білоруське; нарешті, південноруська ґрупа, яка "ціліше, ніж всі ініші, заховала свій зв'язок зі старовинною ґрупою відповідних їй діалектів", витворила ґрупу "малоруську" (українську). Перекладаючи цю гадку А. А. Шахматова з лінґвістичної мови на антрополоґічну, ми сказали б що крайня східна галузь адріатичної, чи слов'янської, раси, зайнявши середню течію Дніпра, верхні течії Західнього Бугу та Німану до Волхова включно (здогади про первісну батьківщину слов'ян ми зоставляємо цілком на боці) і змішуючись з племенами, можливо ще неолітичними, які раніше займали вказані території, та асимілюючи ці племена, поділилась на три ґрупи. Кожна з цих ґруп і далі підлягала різним етнічним впливам, які в північній та середній ґрупі виявились передусім в мішаній барві волосся та особливо очей, далі в зниженні зросту та в перетворенні брахіцефального головного покажчика в середній субрахіцефальний, що повстав з механічної мішанини основних брахіцефалів з порушеними субрахіцефалами і навіть доліхоцефалами. А щодо південної ґрупи, яка потім стала українською, то, підлягши в свою чергу впливам іранським і, можливо, почасти й тюркським, але зоставшись порівняно чистішою, вона містить в собі більше слов'янських рис, ніж північні, споріднені з нею ґрупи. Явна річ, що поки що ми зважаємося говорити це тільки в загальних рисах, але, висловлюючи ці загальні думки, ми базуємось на наведених нами вище антрополоґічних ознаках білорусів та росіян, які мають в собі безперечні сліди фінських та інших впливів, що будуть встановлені тільки тоді, коли будуть переведені більш-меньш точне вивчення та антрополоґічний аналіз цих племен.

Статистичні таблиці антрополоґічних характеристик:

Таблиця1. Українці північної смуги [63KB]

Таблиця2. Українці середньої смуги [133KB]

Таблиця3. Українці південної смуги [114KB]

Таблиця4. Українці загалом [54KB]

Уривок з книги:
Професор Хведір ВОВК. Студії з української етноґрафії та антрополоґії.-
К.: Мистецтво, 1995.-336 c.: іл. ISBN 5-7715-0729-6
Сторінки 36-38.